Запитання до оповидання дрибний дощик

Який пішов дощ?                                                                                                         скількі днів ішов дощ? ?                                                                                             звідки іде матуся? ?                                                                                                 коли з"явиться веселка ?                          

Степовий орел – горда , красива , велична птиця. він схожий на беркута , але дрібніші . птах любить відкриті простори , живе в степах і напівпустелях .  здобич , орел високо ширяє в повітрі , злегка зігнувши крила. зірковим   поглядом він зауважує найменший рух на землі. якщо з’явиться що-небудь їстівне , орел складає крила і пікірує вниз. лише біля самої землі розкриває крила і вистачає жертву кігтями. правда , трапляється йому і промахнутися . зате , коли він чекає ховраха біля нори , обід йому забезпечений. хитра птах сідає недалеко від входу і завмирає , немов камінь. бідному звірку і невтямки , що варто йому висунутися з нори , як камінь миттєво оживе . іноді орел бігом доганяє свою жертву , проявляючи воістину спринтерські здібності. полює він і на менш великих гризунів , на птахів , змій , ящірок. але своїх пташенят по можливості годує ховрахами . орлята жадібно ковтають смачне м’ясо , сидячи у великому гнізді , розташованому прямо на землі , на скелях , а то й на стозі сіна.

Море (твір-олис)

Море... Я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. Одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяючих мушлей, гладеньких камінців та зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, що зграйками весело бавляться біля берега. Наступного дня все раптом змінюється. Налетить поривчастий вітер і погонить хвилі до берега. Вода стає каламутно-зеленою, іноді — темно-синьою, а одного разу я бачив навіть вражаюче чорну. Не видно більше ані риб, ані мушлей, ані піску: є тільки шалені хвилі, які з силою б'ються в прибережний пісок. Тоді ми з батьками сидимо на березі та можемо тільки ігати за силою моря. Хоча навіть у такі моменти море видається мені дивовижним. Я думаю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, і я кидаю в море камінці або голосно кричу. Але перемога завжди дістається йому, морю. Воно глушить мій голос і відкидає мій камінець на берег. Іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно