Твір який починається: калина вже стоїть по

Калина  уже по ярах  стоїть  у  червоних кетягах, як у зорях. кожна  ягода  аж  дзвенить  достиглим соком, так і  жевріє  сипким жаром. алене може підпалити  ні віття, ні  стверділого листя.  горобці клюють  ягоди,  кетяги ворушаться, і набубня­вілі  сузір’я здригаються,  ніби хочуть злетіти. і від того, що на калині стільки ягід,  вона здається усміхненою.  щасливою й усміхненою. орють.  переорана чорна  земля  піднімає  вище груди, звільна  зітхає. її  огортає  солодка втома: за літо  вона наморилась, вигойдуючи на собі збіжжя, бита громом,  лякана блискавкою. тепер  вона позіхає,  сивими ранками  вкривається  туманом, до полудня  тримає  на собіколючу росу, а  тепло  її ввечері швидко  простигає, залазячи   земля жде  на обложну мокву,  на сірі пронизуючі вітри,  на безпроглядні ночі. вся та негода буде їй байдужою,  вона засинатиме. і коли  хуґа співатиме  од яру свою  перемерзлу пісню,  вона  вже  спатиме. все більше  вкриватиметься  глибо­кими заметами. і  снитиметься  їй, мабуть,  легкий весняний дощ, який лунко  стукає  у її  снігову хату. і так довгоснитиметься їй той дощ, аж поки справді  не розбудить. а тепер – орють, і калина по ярах стоїть у вогні. а тепер небо сизе, і по ньому пасуться сизі хмари. а тепер – лисиця вибігає з нори, вже пухнастіша, і хоч не залишає поки що слідів, але така ж обачна, як і тоді, коли сніг буде продзьобаний торочками її лап. а тепер – повітря пронизане сумом, і той сум тонко блищить на поверхні польової річечки-крутійки, ним пахне димок з багаття, у якому пастухи печуть картоплю, тим сумом дзвенить торохка бадилина, за яку вчепилась, цідиться і не може процідитись нитка бабиного літа. а тепер тітка солоха ламає калину. зірвані кетяги складає в торбу. сама вона – згорблена та немічна. щоб стара була така – то ні; а всеньке життя просла­бу­вала, нездужалося їй. якого кетяга не дістає, то нагинає гілляку. а якої гілляки не нагне, то рогачиком її притягує. ягоди сяють у сузір’ї, не і мимоволі соком не бризкають. вони терпкувато пахнуть, і гіркощами од них несе, і вже долоні натерлись калиною, і одяг, і коси просякли також. поступово худі бабині щоки теж починають світитись, ніби калина покропила їх своїм соком.

Чесно кажучи, важко писати про щастя, коли ти не знаєш, що це таке. Щастя – це поняття, що означає моральний стан людини , який відповідає найбільшому внутрішньому задоволенню умовами свого життя. На мою думку, щастя це-казковий птах, спіймати якого мріє кожен. Ми всі по-різному уявляємо його.

Щоб бути щасливим,необхідно постійно налаштовувати себе на позитивні емоції, уміти радіти найменшій дрібниці. Звичайно ж, кожна нормальна людина не може бути щасливою щохвилини. Кожен своє щастя будує по-своєму.

Для когось це багатство й влада, для інших-міцна родина або праця. Я вважаю,що щастя – це вміння бачити красу життя, навіть у дрібницях,насолоджуватися кожним днем.

Я знаю, що на моєму шляху з‘явиться ще багато перешкод,але,звісно,буде й винагорода. Нині я вважаю,що я щаслива.

Так,це правда, адже я живу, маю можливість насолоджуватись красою. У мене є багато вірних друзів і дружня сім‘я,яка завжди мене підтримає. Я щаслива, тому що здобуваю нові знання, які знадобляться потім. У майбутньому я хочу здобути вищу освіту, обравши професію журналіста.

Адже саме так, я зможу дізнатись щось нове, досліджувати щось для себе.

Я хочу створити свою сім‘ю, таку міцну й щасливу, як і батьківську. Мрію подорожувати, щоб побачити весь світ, пізнати життя інших народів.

Я впевнена, що мої мрії здійсняться. Ось чому, я щаслива.

Я щаслива, що вмію мріяти, що маю плани на майбутнє і поряд зі мною мої рідні і близькі.

!Постав будь ласка як найкраща відповідь !

Чому ти прийшов на цю землю саме в ролі людини? Ти знаєш? Чому ти розумієш цей світ саме так? Чому ти проживаєш це життя? Такі філософські запитання не одне століття залишаються без однозначної відповіді, адже справді, погляди кожної людини унікальні, несхожі на чужі. Саме це й вирізняє людину з неймовірного різноманіття живого на нашій планеті. Ми повинні бути вдячними за те, що народилися людьми. Адже це відкриває нам неймовірні можливості пізнати цей світ у всіх його проявах.

Василь Симоненко у своєму вірші запитує, чи усвідомлюєш ти, що іншого такого в цьому світі не існує, а ти — унікальне створіння, неповторне у своєму роді. Свою унікальність потрібно цінувати, берегти, не уподібнюватися до тих, хто вже розпрощався з нею через свої лінь, байдужість, заздрість. Ці риси знищують людину морально, тим самим знищуючи неповторність її світогляду. Потрібно якнайшвидше позбутися таких початків у своїй душі.

Поет нагадує: завтра тебе вже може тут не бути, тому живи. Люди не вічні. Наш час має обмеження і тільки тобі вирішувати, як його використовувати. Не перетворюйся на рослину, твори життя своїми руками. Кожна людина має стільки можливостей, щоб жити повноцінним життям: співати, танцювати, подорожувати гати за пейзажем з вікна свого будинку. Цінуй життя, і ти будеш найщасливішою людиною на землі. Для тебе, людино, створено усе на землі — «озера, гаї, степи». Ти щасливий, бо ти можеш насолоджуватися красою, що переповнює наш світ.

А ще ти маєш унікальну можливість любити інших людей, творити для них добро. Прекрасне почуття кохання обов’язково наповнить твоє серце, головне не проігнорувати це почуття. Люди, ховаючись за якимись своїми страхами й стереотипами, пропускають повз себе найцікавіші, найпрекрасніші моменти свого життя. Щоб бути справжньою людиною, потрібно вміти любити інших людей, на цьому наголошує Василь Симоненко:

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не Втрачаючи можливість дарувати свою любов іншим, ми втрачаємо шанс отримати любов взамін, ми перестаємо бути потрібними.

Щоб прожити життя, як належить, потрібно усвідомити неповторність свого існування, його цінність. Розставляючи пріоритети, мусиш пам’ятати, що твоє життя матиме таку цінність, яку ти сам йому надаси. Важливо за будь-яких обставин залишатись людяним, це вбереже від багатьох неприємних речей, як, наприклад, докорів сумління. Ти прийшов на цю землю, щоб жити й приносити добро у світ, тож не заважай це робити іншим людям. Хочеш ти цього чи ні, але мусиш навчитися жити з розумінням того, що кожна людина має свої вподобання, смаки і погляди. Тобі не вдасться всіх переробити під себе, тому вмій чути й слухати інших людей, вчися разом з іншими і вчи їх, зважаючи на власний досвід. Цінуй вчорашній досвід, сьогоднішній день і майбутню перспективу.

Отже, ти — людина, якщо усвідомлюєш не лише свою фізичну сутність, але й духовну. Ти — людина не лише як біологічний вид, а й як унікальне творіння, що немає собі подібних ніде. Ти про це знаєш?