Спираючись на власний досвид, складить усну розповидь на одну з тем скористайтесь поданою нижче памяткою и запишить свою розповидь. текст 1.мiй робочий день. 2. як я люблю вiдпочивати. 3. як ми святкуємо родинні свята. 4. моя улюблена гра. 5. чого я навчився, коли йздив на море, жив в селі. 6. як я навчився кататися на козанах(йздити на решіти

як я люблю відпочивати.

я дуже люблю активний відпочинок.люблю гуляти з друзями,читати книги,а також люблю кататися на велосипеді.я вибираю активний відпочинок,тому що я займаюся спортом,і я за здоровий спосіб життя.відпочивати можна по-різному з друзями,рідними,або хорошими знайомими.ми з друзями часто відпочиваємо на березі річки,ми там купаємося.такоє ми любимо кататися на велосипеді,ходимо в ліс.

ну ти вибери одну наприклад:

мій робочий день пройшов дуже добре,ми в школі вивчили багато нового,я на уроці дізнався про   грали з класом гру мені дуже сподобався сьогоднішнцй день.надіюсь що завтра буде так само як сьогодні!

Умоїй родині живе загальна улюблениця — кішка ліза. зараз я вже не уявляю, що її колись не було в нашому домі, що колись ми жили без лізи, — такою важливою істотою вона для нас стала. але ще кілька років тому ми не думали ні про яку кішку . правда, я постійно просила у мами дозволу завести якусь тварину, але вона була непохитна. і от якось раз ми виявили в під’їзді крихітну грудочку, яка тикала усім у ноги, шукаючи та захисту. спочатку мама винесла цій істоті теплого молока, а потім вже не змогла її залишити напризволяще. так у нашому житті з’явилася ліза. спочатку вона була невизначеного кольору, худа і болюча. але поступово, завдяки турботам моєї мами й увазі всієї нашої родини, ця істота перетворилася на чудову красуню, яку наш тато назвав лізою. мені здається, це ім’я підходить моїй улюблениці якнайкраще. у неї біла пухнаста шерсть, бірюзово -зелені очі та пишний рожевий носик і подушечки лапок. моя улюблена кішка дуже пластична і граціозна, любить пострибати і пограти зі своєю улюбленою «мишкою ». з вигляду ліза — сама доброта, однак це далеко не так. ця розумна кішка володіє непростим характером, любить пустувати і навіть напаскудити. але ми все одно її дуже любимо, тому прощаємо їй все. так, ліза ніколи не буде спілкуватися з тими, хто їй не подобається. якщо до неї нечемно звертатися, вона може зашипіти або навіть подряпати. але моя бабуся каже, що кішка завжди відчуває хороших людей і ні за що їх не скривдить. тому нечемні гості нехай нарікають на себе. крім того, ліза дуже незалежна і самостійна. вона може цілий день займатися своїми справами, не звертаючи на нас ніякої уваги, і підійде приголубитися тільки тоді, коли сама цього захоче. але якщо їй щось потрібно, то ця ласунка завжди доб’ється свого — жодне серце не може встояти проти такої красуні. бабуся називає лізу природним барометром — вона є їй передбачати погоду. так, ми завжди дізнаємося, коли наближаються холода, — тоді ліза спить, згорнувшись калачиком і заховавши ніс. а ще бабуся стверджує, що кішки здатні « намивати гостей». тому, коли ліза сидить на порозі і вмивається, бабуся передрікає, що з’являться гості. і дійсно, іноді вони приходять. а одного разу ліза врятувала всю нашу сім’ю від загибелі. вночі у нас почався витік газу і ніхто нічого не відчув, сплячи міцним сном. але ліза почала ходити з кімнати в кімнату і голосно кричати. крізь сон мама кілька разів покрикувала на кішку, але коли прокинулася, то зрозуміла, чому ліза не могла заспокоїтися. вчасно мама закрила газ, вивела всіх на вулицю і провітрила квартиру. так , завдяки лізі, ми залишилися живі. відтоді вся наша сім’я ще більше любить цю кішку, вважаючи її повноправним членом сім’ї. зараз ліза вже доросла. у неї кілька разів були кошенята, яких ми дружно всі разом прилаштовували «в добрі руки». думаю, коли ліза стане старою, ми залишимо собі одного кошеня, що буде дуже схоже на свою маму. щоб наша дорога кішка завжди була поруч з нами

Нещодавно я була свідком досить бурхливої дискусії на дещо несподівану тему: чи потрібні сучасній людині усілякі правила поведінки, „доброго тону” і етикету? Переважала думка, що в наш прагматичний, мобільний і демократичний час всі ці „китайські церемонії” – річ абсолютно зайва. Цей висновок мене дещо збентежив, але водночас змусив замислитись: може і справді „добрі манери” – поняття застаріле? Та й на окремих диваків, які, аби відчинити двері на дзвінок, вдягають піджак, вітаючись, знімають капелюха, а видираючись з переповненого автобуса, намагаються подати руку дамі, ми найчастіше дивимося з іронічною посмішкою.

Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.

Проте, як казали древні, часи міняються, і ми міняємося разом з ними. Нині у всьому світі відчутна тенденція до уніфікації та спрощення норм поведінки. Людство стає більш демократичним, вільним, розкутим. У наших стосунках менше формальності та умовностей. І це чудово. Але відсутність умовностей зовсім не означає безцеремонності й нахабства, а розкутість – розв’язності та грубості у поведінці. Вічливість і делікатність у стосунках потрібні нашим сучасникам так само, як і колись. І так вже влаштована наша психіка, що, якими б модерними і просунутими ми б себе не вважали, нову людину сприймаємо саме за її зовнішністю і манерами. То може ми зовсім даремно „списуємо” в архів оті старомодні „гарні манери”, правила і те, що колись називалося добрим тоном? Звичайно, дещо у цьому „кодексі” і справді застріло. Та переконана, що і найсучаснішій людині зовсім не завадить знати, як слід поводитися на діловій зустрічі чи офіційному прийнятті, кому, як і коли подавати руку і ще цілу купу не менш важливих речей. Бо ж ці правила вигадані зовсім не для того, аби ускладнювати життя „простим хлопцям”. Адже добрі манери – це, насамперед б висловити свою повагу до інших. А це – завжди цінується людьми і ніколи не застаріває. Втім – не меншою мірою це і повага до самого себе. А ще психологи відзначають: людина, яка володіє добрими манерами, дотримується правил доброго тону у будь-якому товаристві почуває себе впевнено і комфортно. Хай навіть оточуючі цього і не розуміють. Адже, як зауважив один розумний чоловік, „ ваші добрі манери – найкращий захист від поганих манер іншого”.