Твір на тему: є цінності, які за все дорожчі

Людина не може існувати без духовних цінностей. про матеріальні цінності і зовсім говорити не доводиться, адже їх необхідність зрозуміла для всіх за замовчуванням. а ось з духовними цінностями зовсім інша справа – сучасні люди чомусь нерідко їх заперечують, ставляться до них трохи зверхньо, вважаючи, що завжди можна обійтися без духовного, якщо матеріальне в порядку. але особисто я не можуть з цим погодитися. я впевнений, що наше українське суспільство має ряд духовних цінностей, дотримуватися які просто зобов’язаний кожен свідомий громадянин. які ж цінності найбільш дорогі в нашому суспільстві? на що варто звертати увагу, щоб бути адекватним, корисним і цінним членом суспільства, а не безглуздо проживати своє життя, проводячи роки в порожній діяльності? по-перше, такою цінністю є повага до старших, особливо – до своїх рідних. кожна людина, коли приходить у світ, не може вижити самостійно, їй необхідна турбота і повноцінний догляд. вона отримує все це і зростає здоровою і задоволеною життям. саме в цей період дуже важливо не забути про те, хто допоміг тобі вирости, хто доглядав за тобою. дуже важливо потім віддячити цим людям взаємністю. з роками батьки зовсім не стають молодшими і більш сильними фізично. навпаки, вони старіють і в літньому віці їм необхідний догляд. діти не мають права забувати про те, що їх батькам потрібна їхня , вони зобов’язані своїм батькам у всьому, бути хорошими дітьми. цінність такого ставлення дуже висока, я думаю, що вона є однією з найвищих. повага до батьків і їм повинна бути обов’язковою в житті кожної свідомої людини.

Тексти для переказу «садок вишневий коло » у цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім’я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї поезії! це восьмий вірш у шевченковому циклі «у казематі», восьма дума у дев’ятому невольничому колі ув’язненого поета. нібито все в цьому творі просто й ясно. проте вгадується й щось причаєне, потаємне, у кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. на українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима. він милується матір’ю, дочкою, яку ще треба «научати», дітьми, злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд. кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не запеченими устами шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду-племені. головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу. і саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка. поезія «садок вишневий коло » — то стогін душі окраденого долею чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху. бо то є його українська сутність. сутність чоловіка-захисника, чоловіка-оборонця. який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! нема ладу в державі — суцільні незгоди в сім’ї. немає законів, які надійно ту сім’ю захищали б. виховний простір — передовсім телебачення — віддано і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. можливо, тому й шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти? а сім’ї нерідка не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. кому тут кого «научати»? а шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної (350 слів) (за м. костенком.)

По́їзд (по́тяг, валка) — у залізничному транспорті — сформований і зчеплений склад вагонів з одним або декількома діючими локомотивами чи моторними вагонами, що мають встановлені сигнали. вугі́лля, викопне вугілля — тверда осадова порода, горюча копалина, утворена шляхом вуглефікації рослинних залишків. пассажи́р (фр. passager) — человек, который не является членом и который перевозится транспортным средством в соответствии с гласным или негласным договором перевозки на каком-либо виде транспорта.