Про що розповив кленовий листочок твир

Как-то весной, на верхушке молодого клена родился маленький листик. шло время, листик рос. он с удовольствием грелся на солнышке, умывался капельками дождика и весело шелестел вместе со своими братьями и сестрами. но больше всего листик любил, когда прилетал ветер. он приносил много разных о том, что видел: о городах, машинах, маленьких ручейках и больших озерах, о детишках, которые бегают с ним наперегонки, о летучих змеях и воздушных шарах. слушая рассказы ветра, листик мечтал, что когда-то и он сможет полететь вместе с ветром и все это увидеть своими глазами. лето заканчивалось и приближалась осень, стали опадать листочки с соседней липы, и кленовый листик понял, что пришло время отправиться в путешествие. он дождался ветра, и изо всех сил потянулся вслед за ним. произошло что-то невероятное: он оторвался от веточки, и смог полететь! листик летел верхом на ветре, который нес его через весь лес, то  поднимал его вверх, то опускал вниз, а то и кружил в вихре. «я лечу! », — не верил сам себе счастливый листочек. он радостно махал пролетающей мимо стайке воробьев, и удивился, увидев свое отражение, летевшее рядом. «, ты тоже со мной летишь? », — спросил листик. «хочу достать до облаков! », — сказало отражение, и, махнув хвостиком, полетело выше. это был воздушный шарик, который отвзялся от чей-то коляски, и устремился вверх, к облакам. «пока! », — донеслось до листика. он еще долго смотрел шарику вслед, пока тот не скрылся из виду. ветер стал мягко опускать листик, и положил его на поверхность ручейка. «до свидания, кленовый листочек! », — прошуршал он, и улетел дальше.листик плыл по извилистому ручейку. он рассматривал разноцветные камешки на дне, проплывающих рыбок, поющих на берегу лягушек и пролетаюших мимо стрекоз. проплывая под мостом, листик заметил детей, которые пускали в ручье кораблики. какие забавные кораблики плыли по ручью: и из бумаги, и из ореховой скорлупы, и даже из сухих палочек, связанных ниточками! дети заметили кленовый листик, и закричали: «смотрите, там с нашими корабликами еще одна оранжевая лодочка плывет! и как быстро! » листик посмотрел по сторонам, но не увидел больше никаких оранжевых корабликов. он удивился: «о ком это они? ». и, глядя вниз, он увидел отражение себя в воде, и оно было оранжевым. «странно», — подумал листик, — «почему это я стал оранжевым, я ведь был зеленым! ». но подумать он об этом не успел, потому что ручеек вынес его на большой камень. «эгей, ручеек, а как же я дальше отправлюсь в путь с этого камня? », — спросил листик. ручеек тихонько прожурчал: «смотри, какое яркое солнышко! погрейся пока в его лучиках! ». листочек вздохнул, и осмотрелся по сторонам: ручеек весело журчал, кораблики детей проплывали мимо, вдалеке слышалось кряканье уток, а в небе сияло солнышко. «как же здесь хорошо», — вздыхал листик. солнечные лучики, хоть и не были такими теплыми, как летом, но все же его просушили, и он уже готов был отправиться дальше.по ручью проплывала молодая уточка. «, уточка! куда ты плывешь? », — спросил листик. «я плыву к своей семье, мы сегодня отправляемся на юг! ». листочек попросился с ними, уточка с удовольствием взяла его в клюв, и отправилась к озеру, где ее ждала семья. утки двинулись в путь. и снова листик взлетел. он видел весь мир как на ладони, и, пролетая, мимо леса, увидел свое родное дерево. вдруг он понял, как соскучился за своей семьей, и как много он хочет рассказать им о своем путешествии. листик уточку за полет, и попросил отпустить его. утка разжала клюв, и листик, словно маленький вертолетик, закружился вниз. он летел к своему дереву. пролетая мимо клена, он заметил, что почти все листья уже с него опали, и лежали на земле. листик вернулся домой. он аккуратно опустился на землю возле своих братьев и сестер, и стал рассказывать о своих приключениях. все его слушали, затаив дыхание. а когда рассказ закончился, листик еще долго мечтательно лежал, глядя в небо. стал падать первый снег, он укутывал пушистым одеялом землю, опавшие листья и голые деревья. листик засыпал, и ему снилось, как он летит вместе с ветром навстречу облакам.

Що таке щастя? яке воно для вас? у чому воно полягає? хтось вдається в це питання все своє життя, копаючись в собі, шукаючи шляхи його досягнення. хтось зовсім пливе за течією, не замислюючись про різні поняття і сенс життя. скільки людей на нашій планеті, стільки й думок. і щастя у кожного своє. для маленьких дітей щастя — це мама й тато поруч, які їх люблять, майже не лають, заохочують поцілунками, смачними солодощами та іграшками. для підлітка щастя — це повага серед однолітків у школі, наявність якихось матеріальних благ, які, на його думку, йому просто необхідні. це може бути модний телефон, пара нових джинсів або кросівок тощо. але для літніх людей — це зовсім не щастя. погодитеся? для них, які пройшли довге й часом важке життя, щастя в іншому. і воно не вимірюється в матеріальному плані. для людей похилого віку щастя — це діти, онуки.  якщо є ще й правнуки, то це величезне щастя. для дідусів і бабусь неважливо те, що можна купити. важливим для них є те, що як раз не продається. це здоров’я близьких, їхнє щастя, любов. для них важлива друга половина, яка йшла пліч-о-пліч через роки радості й смутку. для молодих людей щастя спочатку більше має майновий характер. для більшості важлива наявність будинку, машини, статусних речей. тоді людина думає, що вона щаслива, але з роками стає ясно, що це все не так вже й важливо. щастя в дітях, їх здоров’ї, їхньому ставленні до батьків. кожна людина може робити свій день щасливим, попри всі труднощі на даному етапі життя. щастя прокидатися і бачити цей світ очима, відчувати його. щастя зустрічати світанок і захід. людина воістину стає щасливою, коли вона знаходить гармонію в душі й тілі. і мова тут не йде про ідеальні пропорції. щастя — у нас в голові й серці. часто можна спостерігати, як нещасні люди, які, на вигляд, мають «все» і як щасливі ті, у яких так мало всього є. але у них є гармонія. знайти щастя можна всюди: в співі птахів, у зоряному небі, в книзі, яку щойно прочитав. головне, зупинитися і замислитися, чому ти нужденний та нещасний. поставити собі питання, що я можу, ось прямо зараз зробити, щоб бути щасливим. можливо, тобі потрібна лише чашка гарячої кави… або твоє щастя — це чеснота. кожен повинен знайти своє щастя у себе в душі.

слово – це сила. слово – це зброя. могутність слів вражає. ними можна серйозно ранити або ж «подарувати путівку в щастя».   слова – це реалізація наших думок. а думки матеріалізуються, тому варто позитивно мислити.   слово – це чарівність, слово – це могутність .   наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними.   нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою, але як тільки вона починає говорити, то вам хочеться її слухати, вам цікаво, ви більше не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, ви починаєте помічати те, що раніше не помічали. хіба ж це не прекрасно? ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії.   буває й інше: людина приваблива, словниковий запас не багатий, але її думки здатні зачарувати. такій людині варто більше працювати над собою. але все ж ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить.   якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? краса і сила починаються з середини, тому думайте про, що говорите і говоріть те, що думаєте!