Термі твір-мініатюра на тему: "чому я обрала професію вчителя? "(іть, а то фантазії нема

Язнаю: учителями не стають, ними народжуються. хоча, звичайно, учитель – це не тільки божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям. знаю це напевно, бо виросла в сім’ї, в якій мама все життя пропрацювала в дитячому садочку. я не просто продо-вжила сімейну традицію, а серцем відчула, що моє покликання – учити дітей по-праведному жити, любити свою землю, не бути манкуртами, плекати в душі добро й людяність. моя мама – вихователь, і мені якось непомітно передалися всі її національні світоглядні позиції, її щирі вболівання за долю нашої рідної мови й за майбутнє україни. хіба могла я обрати іншу професію? щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те, що і я буду чимось корисна для україни. часто почуваюся щасливою. коли в дитини загоряються цікавістю , коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли дитя з радістю поспішає вранці до школи, - я щаслива. увесь час пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому. і тому оволоділа комп’ютером, тому постійно тримаю руку на пульсі сучасності. звичайно, це нелегко. та завжди є приклад моєї матері - педагога і моя власна сім’я – чоловік , троє синів-соколят та донечка - сонечко. постійно відчуваю підтримку й взаєморозуміння свого батька. він хоч і не педагог, але розуміє мої вчительські проблеми. а це так важливо!

Мені здається, що найцінніше в людині це чесність й наполегливість. Не всі вродилися талановитими, але наполегливість зробить навіть з “сіренької миші” видатну в своїй справі людину. Така зможе до багатьом іншим.

В нашому світі так не вистачає відповідальних та наполегливих людей.

Але без чесності жодний не зможе стати Людиною. Часто ми потрапляємо у складні ситуації, коли здається, що весь світ проти тебе. Лише чесно признавшись собі у своїй відповідальності за те, що трапилося, можна подолати безвихідь, й мужньо піднятисязнов на боротьбу за людяність, милосердя та відданість своїй мрії.

Не злякатися серед юрби, йти крізь життєві труднощі, любити й сподіватися можливо лише з чесністю і наполегливістю.

Єв мене улюблена іграшка. це тигреня. його подарувала мені моя подруга на день народження. тигреня це незвичайне — воно біле! усе інше, як у справжнього тигреняти, лише шкурка — біла. носик рожевий із чорними цятками, вуса також білі, а чорні і якісь наче трохи сумні. мордочка в тигреняти поцяткована чорними плямочками. вушка зовні чорні, а зсередини — біленькі, настовбурчені — мабуть, тигреня до чогось прислухається. уся шкурка посмугована чорними смужками — справжній тигр, тільки уссурійський (це так моя мама сказала). тигренятко прилягло і голову поклало на передню лапку. воно наче запитує: чи любитиме мене хто-небудь? я дуже його люблю! воно таке м'якеньке і лагідне. коли спати, обов'язково беру його до себе. обніму його, притисну до грудей: "моє гарненьке, добраніч! " — і навіть поцілую його в рожевий носик. так разом і засинаємо. я своє тигренятко ні на що не проміняю. воно для мене найдорожче.