Напишіть будь ласка хоча би 2 твори (опис людини термі тобто короче нагорода 20 ів!

Мишко- мій найкращий друг.ми дружимо з ним з першого класу.на вигляд він звичайний хлопець,яких багато в наій школі і внашому класі.мишко худорлявий,середнього зросту,у нього високий лоб,прямий ніс,світле волосся і трохи смагляве обличчя.колір очей мишка залежить від його настрою.коли він бачить якусь несправедливість,очі стають темно-сірими,а погляд спалахує гнівом.коли йому весело,очі стають синіми,як маленькі озерця.а коли ми з мишком в сонячний день гуляємо по вулиці,то його очі  стають блакитними,як високе небо над нами.       мишко любить спорт.він швидко бігає, високо стрибає.але найбільше йому подобаються спортивні ігри ,змагання,естафети.спорт зробив мишка сильним,спритним,витривалим.саме тому він не боїться  фізичної роботи і завжди є дорослим.         а головне він чесний і доброзичливий хлопець.мені з ним цікаво і весело.я дуже пишаюсь,що в мене є такий  товариш.                                 моя бабуся. я люблю свою бабусю,і всі вихідні проводжу в неї.бабуся невеличка на зріст,худорлява,з блакитними жилками на шиї та руках.риси обличчя виразні,чітко окреслені,правильні.вони вказують на те,що раніше вона була красунею.особливо мені подобаються її очі.в її погдяді я ніколи не бачила ні фальші,ні лукавості,ні хитрощів.її голубі очі освітлені зсередини м"яким живим сяйвом,вони випромінюють тепло і щирість навіть тоді,коли бабуся гнівається.коли б я не приїхала ,на бабусі біленька хусточка,яка різко відтіняла світлі очі та засмагле обличчя.іноді хусточка зсувалася набік,із під неї вибивалося пасмо сивого волосся.бабуся знає дуже багато і мені подобається слухати її неквапливі розповіді,ось така у мене чудова й мила бабуся.

Як прекрасно звучить це слово. у ньому відбиток вісімдесят одного року(напиши скільки років твоїй бабусі) прожитого мамою моєї неньки. кожна зморшка змушує задуматись над долею бабусі. а  скільки горя та бід відображає її сиве  волосся, що, ніби срібний  фонтан спадає на її плечі.скільки тепла та любові до дітей та внуків у цієї старенької жінки. скільки турботи заховано у її старечих зашкарубілих руках.    здається, годинами можна слухати сумні та веселі розповіді з її життя. все своє життя вона віддала для нас і наших батьків. тож і ми повинні віддячити їй. необов'язково робити великий подарунок чи ще щось, достатньо підійти і просто сказати: "дякую". і ви побачите, як зволожаться її, сповнені любов'ю, очі. а на обличчі засяє усмішка.

Твір-роздум. мій рідний харкове, тобі - моя любов мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. ти - його часточка, його любий син і надія. таким для мене є мій харків - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. у ньому дивовижно переплітають ся сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. я люблю його щирою й ніжною любов'ю. найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. а який він загадково-дивний взимку! цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовують ся і затихають будинки. золотом вкриває мій харків осінь. мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. кому як, а мені жаль наступати на цю красу. літо розмальовує вулиці харкова різнобарв'ям. та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. стає сумно. хоч, може, цей сум має іншу причину? літні канікули розлучають мене з багатьма друзями. йду вулицями харкова, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до харкова, то повік не згасне його слава!