Будь ласка напишіть твір-опис місцевості за власним спостереженням

Твір на тему “моє рідне село”моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. зветься воно василівкою, на честь хлібороба василя, який першим поставив тут хату.той василь дуже вдало вибрав місце для оселі. опис місцевості села я почну з опису річки. вона тиха, заросла комишем. річка протікає відразу а околицею нашого села. там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.а далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. зі степом стикаються рівні зелені поля. тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.на схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. він має штучне походження. його вирили десь сімдесят років тому. саме сюди селяни ходят та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. в степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. а одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.але наше село цивілізоване. в ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “жабівкою”. у нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. до нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.більшість селян живе у садибах. вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами. коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. а потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.

Пропоную скласти такі речення з поданими словами: 1.артем у канцелярії займався перепискою листування видатного тараса шевченка.  2. іван прийшов до начальника із ділом, бо той знався на цій справі.  3. ми зоборв'язались дати підписку, що оформимо передплату на газету, в якій працюємо.  4. мені попався нещасливий екзаменаційний білет, бо я запізнився на іспит, поки купував квиток в театр.  5. родина опинилась у скрутному становищі через стан здоров'я дитини, що вже кілька місяців знаходиться у лежачому положенні.  6. родинні відносини погіршились, бо стосунки чоловіка та дружини були на межі через робочу дискусію про арифметичне відношення.  7.  вчені наголошують, шо громадська думка є одним із  найстарих феноменів суспільного життя. 8. на порядку денному керівники обговорили, що робити з повістками, що найдійшли на фабрику. 

дерева цілий день вимітали небо своїми зеленими мітлами, і надвечір з-за хмар таки виглянуло сонце. воно було велике і засоромлене. гроза змила втому не лише з вродливої природи - я майже фізично відчував, як у грудях забрунькувала радія сів на лавку в скверику й усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. потім поруч зі мною сіла дівчина. вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'- чому ви посміхаєтесь? вона здивовано глянула на мене і відповіла: - хіба я знаю? ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я - трішечки - посміхався лише для неї, і вона - трішечки - посміхалася лише для мене. і нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.- боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. це був такий дисонанс* у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. але я посміхнувся йому й мовив: - це ви, мабуть, не про нас - ні, я кажу про вас! - перехожий аж тупнув ногою.- даруйте, але ми нічого не робимо.- хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя? - у нас немає ніякого щастя, - посміхнулася йому дівчина. - у нас є тільки радість.- і до того ж, у кожного своя, - докинув я.- ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, - вичитував нас перехожий.- хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? - допитувався я, хоч і не сподівався ніякої відповіді.я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. а потім піде, задоволений собою так, ніби й справді утнув щось дуже гарне.- ну, чого ви сидите перед очима у всіх і шкірите зуби? - дощуль-пувався він. - хіба для вас мало закутків? - чого це посмішки треба ховати по закутках? - бо треба поводитись пристойно.- ви, певне, думаєте, що закохані? - раптом запитала дівчина.- у всякому разі, якісь там фиглі-миглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.- та ми навіть не знайомі! - засміялася дівчина.від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.- як? ви навіть не знайомі? і ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста? мені здавалося, що він репне від гніву. він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися, куди влучу..