Скласти продовження казки про сина листопада.

Я переконана, що Інтернет, який відкрив перед нами багато нових можливостей, ніколи не витіснить із нашого життя кни­жок, театрів, кінотеатрів, телебачення та реального спілкування.

Чому я так думаю? Тому що людина прагне до справжнього: щи­рих емоцій, які вона може гати й переживати, до відчут­них дотиків, до предметів, які вона зможе не лише бачити, ай ма­ти у своєму користуванні.

Наведу приклад із власного життя: мені віртуальне спілкуван­ня не може замінити справжнього, я надаю перевагу прогулянкам і розмовам із друзями, тренуванням, а не перегляду спортивних змагань з екрана.

До того ж книжки, театри, телебачення, Інтернет відтворю­ють дійсність по-різному, є неоднаковими засобами впливу на лю­дину. Це різні речі, які можуть доповнювати одна одну, але не за­мінити повністю. Кожен вид мистецтва збуджує в нас унікальні емоції.

Отже, Інтернет може поліпшити, доповнити, полегшити та вдосконалити навчання, побут і дозвілля, але він не в змозі замі­нити ні реального спілкування, ні інших витворів людської куль­тури, кожен з яких є унікальним.

Відповідь:Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мек­ку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, кон­че ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендар­ну Хортицю.Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розло­гого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний ост­рів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за со­нячної погоди — велична і чарівна.Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя граніт­них скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова зберегла­ся і до наших днів.Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Свя­тослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові.До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За пере­казом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав.На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє со­бою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до од­ного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали вій­ськову казну.Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справ­ді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак.Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під ду­бом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води.Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.