Твір починається так: у вечері сидів я на дубовій колоді на

у вечері сидів я на дубовій колоді біля хати.як бачу іде тато.а він стомився бісля тяжкої роботи.тай я запропонував йому повечеряти а потім лягти спати.сидять за столом і питаю:

-тату а можна я с тобою завтра на роботу піду, тобі?

-звісно.але рубати дерева й робити з них фігурки етак просто.-мовив тато.

уранці пішли разом.як тільки я взяв сокиру у мене чуть не упала на ногу.

-синку краще давай я буду рубати а ти фігурками займися.-сказав тато.

я взяв ніж і до дерева а воно мені палець трохи порізало.ну до вечора я так і просидів.весь порізаний.йшли додому і я тата питаю:

-тату а як ти рубаеш дерева,вирізаеш?

-синку це великий труд.я ж казав що така робота важка для тебе буде.-усміхаючись сказав тато.

і тоді я зрозумів що кожна робота дуже складна.

(если не по теме то напиши)

 

Зсамого початку свого життя кожна людина кріпко-накріпко зв'язана зі своєю рідною землею. це та земля, по якій дитина робить свої перші кроки. та земля, яка годує її хлібом, що виріс на її нивах. по цій землі дитину вперше ведуть за руку батько та мати. рідна земля - це та, яку бачиш першою в житті та запам'ятовуєш аж до обрію - вулицю, ліс, поле, річку, рідні дитсадок та школу. багато місцин побачить ще в житті людина. але цю, найпершу та найголовнішу, вона не забуде ніколи. закриєш очи - і ось воно, постає перед поглядом, неначе наяву.

весна — пора пробудження природи. першою   з дерев зацвітає красуня верба. квітки її непоказні, але сережки тичинкових квіток добре помітні напровесні . досить тільки доторкнутися до її   гілки з сережками, як вітер підхопить цілу хмарку жов­того пилку. маточкові квітки верби   зібрані в маленькі сірувато-зелені суцвіття. поряд з ними звичайно добре помітні сухі, почорнілі шишечки — торішні суцвіття. саме за   цими чорними шишечками і за складними сережками, які, розгойдуючись од вітру, розсипають пилок, вербу легко відрізнити від інших дерев навесні.