Написати твір-мініатюру на тему "зимова казка" за поданим початком. (6-8речень жила-була в лісі

Давно жила. нравилось ей жить в тишине и покое. каждое время года приносило радость. только об одном беспокоилась елочка , чтоб её не срубили.

Дятел — лісовий доктор, ритмічно вистукує звуки, які проносяться по усьому лісу! маленька пташка з нарядним яскраво-червоним чубком, голівка і спинка чорні. на чорних крилах білі смужки і плямочки. «прилетіли улани, сірі жупани, червоні шапочки: рубають пень на шепочки». цю загадку нерідко загадують бабусі своїм онукам. і придумана вона про дятла. як тільки його не називають — і «швидкою », і «лісовим доктором», і «санітаром дерев». а усе тому, що міцним і невтомним дзьобом-молоточком він цілий день вистукує стволи дерев. сяде дятел на ствол дерева, гострими кігтиками зачепиться за нього, зіпреться на жорсткий хвіст і стукає по хворому дереву.  він   наполегливо роздовбує кору старезного дерева, відшукуючи комах а також сигналізує про володіння територією. тому дятла і називають лісовим доктором, адже він хворі дерева лікує, з-під кори шкідників дістає.

Перед мною картина   монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань.  сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас.  картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.