Твір-роздум на тему я громадянин(у творі мають бути приклади з життя, історії, літератури та вступ, основна частина і висновок)

я-народилася в україні. ця держава вільна і незалежна, а ще донедавна вона була складовою великої держави - радянського союзу. я не знаю, як було жити у тій державі, але я твердо впевнений, що краще мати невелику, але власну батьківщину.              історичні корені україні сягають давніх часів. на наш народ відомий свою неподоланністю та незнищенністю, великою і могутньою державою - київською руссю; запорозькою січчю.              я гордий, що живу у цій країні. вона ще молода, але ініціативна, вона має розумних синів, які піднімуть її.              наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов.              найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. це такі гуманістичні риси, як єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. названі якості визначають культуру поведінки особистості.              культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого - засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.              вибір україни пов'язаний з демократичними орієнтирами, ми повинні мати чіткі уявлення про наші обов'язки та права, знати суть громадянського суспільства, його специфічні риси, закономірності розвитку.              на мою думку, дуже важливо, щоб кожен розумів необхідність праці, трудової активності, ініціативи, підприємництва. важливо, щоб держава надавала підтримку нам, молодим, реалізувати наші мрії. ми готові до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, до конкуренції й самореалізації в ринкових відносинах.              маємо надію сприяти захисту усіх верств населення, розвиткові соціальних програм, захисту дитинства. треба створити такі умови, щоб кожна дитинка посміхалася не лише на свята, але постійно, щодня.              ніхто краще не зрозуміє один одного, ніж мати і дитина. тож ми - діти україни, її надія і майбутнє, будемо будувати демократичну, економічно розвинену державу. у на все попереду, нас чекають великі звершення.           

Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село бабусі. я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам приготувати обід. добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв'язався маминим фартухом. неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: «світити волоссям під час обіду не можна». спершу я хотів приготувати тільки локшину. налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. тоді надумав зварити ще й овочевий суп. заходився чистити картоплю, порізав її кубиками, розібрав на суцвіття капусту, посік моркву. тільки-но вкинув усе в каструлю, як чомусь почала підстрибувати на плиті локшина. раптом з-під кришки вихопилося молоко, зашипіло й почало разом із локшиною. вибиратися на волю. не маючи часу шукати якусь ганчірку, я вхопив каструлю голіруч. скрикнув від болю, кинув її геть, а сам почав розмахувати обпеченою рукою, дмухати на неї. та ось необережно зачепив іншу посудину — і вже мій суп на підлозі. але ж незабаром і мама повинна повернутися! тоді я схопив віник, змів усе з підлоги, вимив її. швиденько налив у чайник води, поставив на вогонь. аж ось і мама! я її зустрічаю на порозі кухні — розпашілій, із розкуйовдженим чубом, у хустці, що з'їхала на самісіньку потилицю. «мамо, я так на тебе чекав, ходімо пити чай», — втомлено кажу я. ось так скінчилася моя перша спроба приготувати обід.  

Напевно  у кожної людини  є мрія, наприклад моя - це стати археологом.  археологія  -  це  наука яка вивчає, показує,  а тобто висвітлює:   історію,  культуру,  побут та мистецтво. в  наш час це доволі непопулярна професія, або  навіть можна  сказати дуже складна, адже  добувати різні предмети та  вивчати  саркофаги не так вже й легко.  щоб бути археологом потрібно: бути інтелектуально розвинутим, мати  певне терпіння, та розуміти що ця  робота потребує часу!   наприклад  в україні ще за часів київської русі,  значна  увага приділялася археологічним пам'яткам.  археолги це  люди які розуміють що навіть якийсь  камінчик, колись був відбитком минулого.  тому я й хочу зв'язати  своє життя з цією  професією.