Діалог на тему : повчання володимира мономаха

Привіт.я чула в нас скоро контрольна з історії. це правда? -так. тебе не було минулого разу,може дати тобі конспект? -було б непогано, а яка остання тема? -повчання володимира мономаха. ти чула про нього? -трішечки. я знаю, що це документ, історична пам'ятка яку написав в.мономах. -і все? зараз його повчання особливо актуальне, і ти майже нічого про нього не знаєш? -кому це взагалі потрібно? якийсь прадавній документ і що з того? кому він потрібен? -як ти можеш тае говорити! колись володимир написав повчання своїм дітям, щоб об'єднати їх, щоб київська русь залишилась цілою. зараз історія повторюється, хіба ти не розумієш, він закликає нас об'єднатись, щоб ми жили в мирі, щоб україна жила, не опускалась на коліна перед ворогами через своїх синів! -знаєш, це справді цікаво.мабуть, він був провидцем чи кимось схожим. -давай краще ти більше прочитаєш про це, бо в мене залишилось не дуже хороше враження від твоїх знань. -що ж, на наступний раз ми де поговоримо про це. обіцяю я спробую зрозуміти його значення. -мені це не потрібно. зрозумій, що це потрібно для тебе, як для свідомої українки.

Для мене тарас шевченко також справжній виразник українського народного духу. ще школярем в далекі семидесяті я збагнув це. якщо це збагнув школяр-відмінник, то що вже говорити про ідейно підкованих комуністичних функціонерів з дипломами від вищих партійних шкіл! звісно, що такого масштабу поета навпряму заборонити чи замовчувати було неможливо - пам'ять народу навпрочуд дивовижна штука. тому вони пішли трохи іншим шляхом - дозволили його твори, але, звісно, не всі. а до дозволених понаписували таких коментарів чи рецензій, що середньостатистичному читачеві годі було вловити справжню суть того чи іншого шевченківського слова.  наближаються дні шанування т.шевченка. звісно, це відзначатимуть всі справжні патріоти україни. вітаю всіх, хто буде це робити від щирого серця. на мою думку, участь в цих заходах людей, для яких справжні інтереси українсьої нації нічого не варті, а то й діаметрально протилежні, буде повним нонсенсом. нехай вони вже краще святкують своїх джуґашвілі, ульянава, нікалая, єкатєріну, пєтра, івана ґрознава та інших своїх справжніх. хоч в цьому хай будуть чесними перед своїм сумлінням.  микола стратілат - народний художник україни, а не якийсь невідомий початківець, її гордість. негоже державі так відноситися до своїх знаменитих людей. те, що державою керують особи, які навіть не варті не те щоб порівнювати з такими митцями, а й навіть заїкатися про це, й обумовило такий ганебний стан, де справжні митці не мають повноцінних умов для своєї творчості, а в багатьох випадках й навіть елементарних умов для життя.

Ромашка стояла по коліна у густій траві та милувалася літнім ранком. аж ось  ромашкапобачила великого строкатого метелика, який повільно летів до неї, натужно махаючи крильцями.– рятуй! – вигукнув метелик. – ось-ось упаду.квітка нахилилася і підхопила метелика. він притулився до її жовтого ока і завмер.– грійся на здоров’я. що ж трапилося з тобою? – надумав біля дзвіночків політати, а вони саме у росі купалися. стрепенулись і обілляли мене з голови до лапок. а з мокрими крильцями не політаєш.коли метелик відчув, що крильця висохли, знявся і полетів.– ромашко, ти гарна й добра, і я хочу віддячити тобі за . подарую тобі танок літа. метелик змахнув крильцями і почав танцювати. метелик продовжував танок для ромашки, а всі милувалися цим дивом.