Діалог на тему "моя рідна україна" будьласка чим по скорше

Сьогодні я попрошу бути вас чемними і уважними на уроці, як ніколи. - сказала вчителька, дивлячись кожній дитині в очі. - ми будемо говорити про україну. про наш рідний край. враз в класі запанувала тиша і вчителька усміхнулась. написавши на дошці такі знайомі до болю слова "моя рідна україна", вона підійшла до дітей.  - у кожного з вас свої уявлення про наш край, про наші ліси, степи і ріки, про нашу мову і звичаї. я вважаю, що кожен з вас має право висловити свою неповторну і важливу думку. адже ви наше майбутнє. голос вчительки бринів, тремтячи, як колосок від вітру. і тільки тишина класу і безліч піднятих рук давали цьому колоску натхнення і розуміння, що він ріс і жив не даремно.    - минулого року ми їздили з бабусею до санаторію і там при вході висіла табличка " україна плекає про вас". нам там дуже , тому я вважаю, що україна найкраща. - а ми вчора ходили до зоопарку і я краєм вуха почув розмову двох дядьків, що на україні багато лісів, полів, які принесуть їй в майбутньому користі, досить тільки їй розвинутися. адже україна така молода держава, яка достигнула успіху і добилась хорошого і вільного життя. - а я коли хворіла, то про мене піклувалась вся родина. ніхто не порушував мій спокій, ніхто не заважав мені, і навпаки всі мені старались догоджати. тому я впевнена, що україна - це країна хороших, турботливих і вірних людей, які завжди прийдуть на .  з очей вчительки полилися сльози, вона навіть не сподівалась на такі слова. а в голові продовжувала життя одна єдина думка " не даремно я прожила свій вік". а маленькі учні продовжували висловлювати свої думки навіть не замітивши на очах вчительки сльози радості. 

Щедра горобина   скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.аж раптом на ньго вовк як кинется! злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.наздогнав вовк  бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно. - куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.   горнобчик і каже: - я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! та крильце моє   не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! вицарапала його усього,а той зо страху й втік.   і тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів. - і щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - помер би,

жоржини, айстри, а ще троянди з теплиці — ось квітки, які так приємно дарувати восени. троянди — курортниці, цілий рік вони грітимуться в теплицях. а ось жоржини й айстри квітнуть недовго.

жоржини й айстри я щиро полюбляла ще в першому класі. букети саме з цих квітів ми дарували тоді випускни­кам. я запам’ятала їхній несильний, але терпкий трав’­янистий запах, їхні цупкі стебла, темнуваті на зрізі. з та­ким букетом було жаль розставатися. друга моя зустріч з осінніми квітами сталася трохи пізніше. на мій день на­родження я одержала чудові подарунки, про які щиро мрія­ла, а на додаток — букет айстр. довго я милувалась отими квітами, а потім поставила їх у вазу. увесь вечір я нишком позирала на стіл, де пили водичку й оглядали гостей мої айстрочки.

коли бачиш останні квіти осені, згадуєш ніби зразу про все на світі: про те, що жоржини й айстри в’януть так само, як і тепличні троянди, про те, що навчальний рік тільки-но почався. а ще про те, що люди дещо нагадують осінні квітки.

у японців існує мистецтво складання композицій з квітів. здається, мої улюблені квіти їм теж до смаку. якби мені запропонували скласти квіткову композицію на осін­ню тему, я б зробила так. у темно-синю низеньку вазу поставила б одну жоржину й одну айстру, а між ними поклала б золотавий кленовий лист. а поруч — тендітну троянду як символ скороминущості прекрасного.