Твір-роздум "мелодія дощу"ільше ніж на сторінку

Щоразу, коли за вікном іде дощ, я сиджу в своїй кімнаті і мене починає огортати якийсь сум. але це не позбавляє мене можливості вслухатися в грайливі краплі дощу. як пише славетна українська поетеса ліна костенко: "послухаю цей дощ, бляшаний звук води, веселих крапель " дощ притягує мене, мов магнітом. моя душа виповнюється тужливим, але водночас спокійним настроєм дощу. так як кожна людина є частиною природи, так і природа передає їй свою мелодію. мелодія звуків, сяючої води від променів сонця мене просто вражає. я малюю у своїй свідомості дощ, від якого моє серце тихо плаче. коли скрипаль грає чарівну музику, всі люди його із захопленням слухають. мелодія скрипки чимось схожа до мелодії дощу. потрібно лише вміти почути цю музику і сповна перейнятися дивовижною мелодією. але дощ може навівати не тільки сумний настрій. наприклад, у дитинстві я бігав босоніж під час дощу. відчуття були неперевершені. я відчував і щастя, і драйв, і захоплення, все на світі.тому дощ для мене є своєрідною, фантастичною, дивовижною мелодією, яка переповнює мою душу і сумними, і позитивними настроями.

Объяснение:

Я дуже люблю зиму . Взимку прохолодно та падають сніжинки, навколо все біле. Також узимку, ми із друзями граємо в сніжки на вулиці, будуємо фортеці зі снігу. Коли будинки вкриваються білим пухом , здається все таким казковим, і водночас приємно гати за тим що відбувається надворі. Ще, коли ти вибігаєш на вулицю , то відчуваєш аромат тепла і затишку, хоча на дворі холодно . Та з початком зими розпочинаються і свята. Новий рік , Різдво, Водохреща... ці всі свята ми святкуємо у колі рідних , отримуємо подарунки , солодощі... Зближуємось з рідними , подорожуємо , обмінюємось подарунками ... А ще їмо мандаринки без зупину, і зустрічаємо Новий рік, та проводжаємо Стариц.

Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.

Мені приємно гати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.

Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.

Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.