Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль. до сполучників належать і, та, й, але, а тощо. сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (як учитель читає, учні слухають). залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).
Galina
25.03.2023
Зелена - ( з е(и) л е н а) з - приголосний, твердий, шумний (дзвінкий), передньоязиковий, зубний, фрикативний, е - голосний, ненаголошений, л - приголосний, твердий, сонорний, передньоязиковий, зубний, фрикативний, е - голосний наголошений, н - приголосний, твердий, сонорний, передньоязиковий, зубний, носовий, а - голосний, ненаголошений. 6 букв, 6 звуків, 3 склади. якщо тобі треба розподілити просто на дзвінкі та глухі, то сонорні більше відносять до дзвінких, але краще напиши так, на більш високому рівні.