Напишіть міні -твір на тему "нащо й ліпший клад, коли в сім'ї лад" використавши: а) активні і пасивні дієприкметники. б) речення з відокремленим дієприкметниковим зворотом; в)речення де присудок виражений дієприкметником.

Нащо ліпший клад коли в сімї лад"-каже нам прислівя,і я з ним погоджуюся,адже коли люди ладнають між собою,коли є любов та розуміння ніякий клад непотрібний.діти та батьки підтримують одне одного,розуміють, невже це можна купити? .сімя це головне ради чого потрібно жити.жити для дітей,жити для батьків адже вони для тебе жили.клад,гроші вони нічого некоштують,коли люди злі,недобрі.матеріальні цінності нічого неварті,коли ти сам,коли немає рідної людини,з якою можна просто поговорити.і нехай ми бідкаємося про брак коштів чи коштовностей,але ми знаємо що ми прожевемо без них,а як прожити без маминої ласки,батькової підтримки,дитячого сміху,їх неможна купити,неможна

Вірний петрів кінь буланко мчав по високій траві. з-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця,    бризкали    на всі боки коники. комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки. ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася    поросла деревами долина. петро спрямував буланка пологим схилом праворуч. хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка. стустившись з пагорба, петро пустив вірного буланка тихою ходою. може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. десь за зворотом    відповіли слабким переривчастим іржанням.  петро підняв лук і почав напинати тятиву. ось крутий зворот стежки. межи кущів тьопає кінь половий. голову опустив, порваний повід волочиться. кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли. то ж степанів лиско! не дався татарам! бродить степом, сумує за загиблим підігнавши буланка до охлялого коня,    петро зістрибнув. погладжуючи замордованого лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли. петро повів обох коней    на дзюркотіння води.    напоївши їх у струмку, заходився коло бідного лиска. почав гострими паличками чистити рани. кінь дрібно тремтів. ран було чимало. всі від стріл. петро набрав у казанок кришталевої води. відійшовши подалі від струмка,    заходився сокирою    викопувати яму для вогнища. відтяв засохлий сук, розколов на скіпки. приніс шишок. тоді, трохи поблукавши серед    кущів,    приніс у шапці    вогких бульбуватих коренів завбільшки з голубині яйця. висипавши у казанок, добряче помив. це були    плоди любки. ще цю рослину називають “люби мене, не покинь”. наші дівчата її у ворожбі вживають. а вояки знають, що, це найкращі ліки від знесилення. татари у військовому поході завжди    запасаються любкою. п’яти бульбочок на цілий день здоровому вояку вистачає, щоб сили не втратити. треба тільки вміти приготувати. петро розпалив вогнище. поставив на нього казанок із свіжою водицею. невдовзі на дні казана почали народжуватися    маленькі бульбашки, а тоді відриватись і злітати вгору, над поверхнею    закрутилася пара. тим часом петро насилював чисто помиті бульбочки любки голкою на н итку. потім він потримав це “намисто” в окропі, щоб бульбочки не грічили, не пліснявіли й добре сохли.    після цього їх слід було б добряче висушити й розмолоти. з розмелених бульбочок    на молоці або воді роблять бовтанку. але то для людини. коневі ж    досить нашкребти й дати разом з    перетертим на каменях розпареним    вівсом. скоро усе було зроблено. лиско куняв, опустивши голову. петрів буланко, приступивши до нього впритул,    хльоскав хвостом. він відганяв мушву і від себе, і від хворого товариша. петро прихилився спиною до нагрітої за день сосни і з насолодою вдихав запах розімлілої живиці. в казанку кипіла    каша тепер уже для нього. з кущів    розходилися духмяні пахощі. то    чудодійна    любка розкривала    надвечір  свої    квіти.

Але звірі не підходили, і тільки ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав: —      а ти ж хто такий? —      приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив лис. звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися. —      слухайте, любі мої, — говорив лис микита, — і тіштеся! сьогодні рано святий миколай виліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! і, ожививши мене своїм духом, мовив: «звіре остромисле! в звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів! » почувши се, звірі аж у долоні сплеснули. —      ой господи! так се ти маєш бути наш добродій, наш цар? —      так, дітоньки, — поважно мовив лис микита. нечувана радість запанувала в звірячім царстві. зараз кинулися робити порядки. орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних. знов радість, знов оклики зачудування і подяки. от цар! от добродій! от премудрий і соломон! та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у бога за дверми!