Написати твір на тему " моя вулиця пролетарська"

Яживу у місті , якому більше трьох століть. це один з найбільших індустріальних, наукових і культурних центрів україни. багато вулиць, площ, проспектів у моєму місті. всі вони мають і своє обличчя, і біографію, і славу.  я мешкаю на вулиці пролетарської. моя широка вулиця   вражає своїми масштабами, щедрою зеленню і чистотою.  великою магістраллю весь час їдуть машини, автобуси. веселі трамваї видзвонюють своїми переливчастими дзвіночками. на вулиці вишикувалися заводи, школи, магазини, кафе. охайні одноповерхові будівлі чергуються з великими п'яти- і шести будинками.  моя вулиця подобається мені завжди. вона чарівна восени, коли дерева вбрані в різнобарвні шати. приємно йти по опалому листю, вслухаючись у шаруді а взимку! це ж казковий витвір із снігу! весною розливається смачний аромат бруньок на тополі, березі. влітку густа зелень дерев дає жадану прохолоду.  для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць!

вона була дуже хороша дівчинка. у неї було багато іграшок. але вона поводилася з ними зовсім не так, як деякі інші діти. іграшки. в неї були завжди цілі, не поламані і не розкидані по всій кімнаті. все було гарно складено у валиному куточку.) лялька сиділа на маленькому стільчику або лежала’в ліжечку. кубики були складені красивою пірамідкою. коник теж стояв у куточку. ще у валі було кошеня. воно було руденьке, пухнасте, ласкаве, і всі думали, що дуже хороше. а насправді це був страшенний пустун і розбишака.

от як тільки валя піде в дитячий садок, кошеня одразу залазило в кімнату, добиралося до іграшок – і починалася метушня!

кубики гуркотіли додолу й розліталися по всій підлозі. коник перекидався на бік і вже не міг підвестися, хоч би й як намагався. лялька вилітала зі свого ліжечка, і кошеня тягало її по підлозі скрізь, де заманеться… одного разу принесли валі нову іграшку. це був такий собі кумедний дерев’яний бичок.

нього була велика оката голова, і товсті ніжки, і хвостик. і коли його ставили на похилу дошку, бичок зразу ж рухався з місця. переставляючи дерев’яні ніжки, ішов собі вниз по дошці і по підлозі. ще й похитувався з боку на бік і вимахував коротеньким хвостиком.

– живий! живий! – весело кричала валя і плескала руками…вранці, коли валя пішла в садок, кошеня за своєю поганою звичкою знову залізло в кі

не довго думаючи, воно підскочило до бичка і злегка вдарило його своєю м’якою лапкою.

і враз дерев’яний бичок рушив з місця і посунув униз по дошці просто назустріч розбишаці!

він несподіванки кошеня подалось назад. такого ще не бувало! досі всі іграшки не вміли пересуватись, і з ними можна було робити все, що заманеться…

кошеня відскочило ще далі. бичок ішов за ним. кошеня відскочило до самих дверей. але бичок не спинявся і хоробро йшов просто на ворога. тоді кошеня зовсім перелякалося, розгубилося, і, не тямлячи себе, кинулось тікати…

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. а її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.  батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.  усіх членів сім’ї завжди об’єднував живильний родинний вогник. від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.  і до сьогодні зберігаються ці родинні традиції. сім’я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.  раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей один одному, любити одне одного. зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.  такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам’яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім’ю, про родинні традиції. про це так гарно написав андрій малишко:   та де б не ходив я в далекій дорозі,в чужім чи у ріднім краю,я згадую вогник у тихій тривозіі рідну хатину свою.бо дивляться в далеч засмучені очі,хоч тінь там моя промайне.бо світиться вогник у темнії ночі,мов кличе додому мене! щоб велося од хліба до хліба.  початок жнив — зажинки — в усі часи були подією урочистою. ряд магічних дій та обрядів, які при цьому виконувалися, мали забезпечити успіх у роботі, зібрати урожай без втрат.  зажинки починали у легкий день — вівторок, п’ятницю. колоски, скошені першими, клали навхрест. коли йшли додому, збирали їх і робили квітку або хрест, який на спаса освячували в церкві. зерно берегли для засіву під наступний урожай. відвар із цих колосків вважався цілющим при гоєнні ран від порізів. жнива в давнину проводилися толокою, тобто кілька сімей об’єднувались, щоб спільно по черзі обробити свої поля.  цікаво відбувалися зажинки у нас на слобожанщині. спочатку стелили на полі скатертину, клали хлібину — щоб велося од хліба до хліба. а тоді вже починали жати. закінчувалася толока обідом у господаря, жниварськими піснями, в яких господарю дякували за шанобливе ставлення до працівників, щедрий обід і бажали щастя, благополуччя.