Закінчити прислів'я " здалеку усе здається ". нужно!

Здалеку чарівне усе здається

Влитку я жив у бабуси в сели красногоривка . будиночок ии знаходиться на горию .як там гарно влитку на каникулах. до ричечьки я бижу з гори дорижкою,яка схожа на змийку . а по боеах циеи стежечки квитив, квитив ,яких завгодно и голубеньки дзвиночки и одуванчики, и ромашки.ось тоби и билочка спустилась з дерева та роспустила пишного свого хвостика. з усиеи сили бижу до рички ловити рибу. ось  и ричка виблискуе на сонечку не мов чародийка из казки. не мов простягае свои долони и запрошуе мене покупатися. в ии обийми и купаюсь. яка ж це насолода. тепер буду ловити и рибу. ось и перша рибинка, мальок, видпущу його, нехай живе цей прекрасне малесеньке створиння. добре що е така пора ,як лито и така найгарниша природа , де мешкае моя бабуся.

«неповторний світ дитинства в поезіях лесі українки» кажуть, що поет формується у дитинстві. маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «мрії»). вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. однак у лесі українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів:   тільки дивно, що не принци.   таємницею укриті.   не вродливі королівни   розум мій очарували. лицарських романів. її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “здайся! ”», а переможені. нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «убий, не ! » маленька дівчинка леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. можливо саме в них вона вчилася великої мужності. ця мужність знадобилася їй у житті, боротися з власною недугою та життєвими . в іншому вірші «як дитиною, бувало» маленька мрійниця леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. гулі від падіння не викликати сліз. вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «що болить? » — мене питали.   але я не признавалась —   я була малою горда, — щоб не плакать, я сміялась. такою була поетеса в дитинстві. вона поважала в людині гордість і силу духу. сльози леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. але минув час, і вже доросла леся переглянула свої погляди. щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: безпощадній зброї сміху   я боюся піддаватись, і, забувши давню гордість. плачу я, щоб не сміятись характер лесі українки сформувався в дитинстві. просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.