Діалог привітання вчителя, з учнем. на завтра, терміново.

Чому ви вирішили обрати професію вчителя? - ну по-перше, мені завжди працювати з дітьми, щось розповідати їм, пояснювати але коли я закінчила 10 клас, я ще не розуміла, що ця моя любов до дітей, визначить мою майбутню професію.  а моя мама хотіла, що б я стала інженером.  і тому я поїхала вступати в москву, в інститут на хімічно факультет.  предмет хімії, мені дуже подобався, багато в чому завдяки тому, що в школі, де я вчилася - була просто чудова вчителька хімії.  але на жаль, а може й на щастя, я не пройшла за .  а потім, ми з мамою їхали в метро   у жінки, що їхала з нами, плакав маленька дитина   - і ви його заспокоїли? - так, можна сказати і так.  після цього мама запропонувала мені вступити до педагогічного.я обрала факультет ійської мови.- а як довго ви працюєте вчителем? - практично 18 років.- що вам не подобається у вашій професії? - не подобається, звичайно, політика нашої держави по відношенню до педагогів.  вони вважають, що раз ми нічого не виробляємо, значить, ми не приносимо нашій країні ніякої користі   виходить, що і платити нам нема за що.  через це і зарплата низька.- а що у вашій професії вам подобається? - діти.  безумовно, це діти.  мені подобається з ними працювати, у мене це виходить.  я їх прекрасно розумію і можу знайти спільну мову з кожним.- хотіли б ви змінити професію? - ні, зараз немає.  мені подобається моя робота.  хоча багато моїх подруг, з якими я навчалася в інституті, не змогли працювати вчителями.  просто для цього дійсно потрібен талант.  а зрозуміти, чи є він у тебе, можна лише почавши працювати з дітьми.- і у вас він є?   працювали ви в інших школах, крім 23? - так, звичайно, 16 років я пропрацювала в 34 школі.- а де вам подобається працювати більше? - я не можу сказати, що десь подобається більше, десь менше.  скажу лише, що перейшовши працювати в 23 школу я змінила хороший колектив, на ще більш хороший.

цей твір можна переробити на твою тему. почитай. 

«людина – найвеличніша з усіх істот. людина – найнещадніша з усіх істот. людина – найпідліша з усіх істот…» (і. багряний)

                  я підтримую думку автора. дійсно, людина – це найцікавіша й найзагадковіша істота на планеті. вона може бути доброю і водночас поганою, щирою і підступною, життєрадісною і мстивою.

всього життя людина виявляє себе з різних сторін. на роботі вона сувора та принципова, у сім*ї лагідна та добра, з друзями весела та доброзичлива… життя змушує підлаштовуватись до різних умов і життєвих обставин. з одного боку, це добре, адже людина вміє де треба показати    характер, а де не треба – промовчати. але з і іноді люди настільки часто міняють свою поведінку, що забувають якими вони є насправді. та і оточуючим складно зрозуміти справжню сутність такої людини.

                  яскравим прикладом є одна з героїнь твору івана нечуя-левицького «кайдашева сім*я» маруся кайдашиха. до незнайомих людей ставилася зверхньо, з панами була доброю й лагідною, а з невістками суворою та злою. вона швидко могла змінити своє ставлення до людини, якщо б побачила, що дружба з тією особою може бути вигідною для неї. це видно у звертаннях до мотрі: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом: «це не мотря, а бендерська чума»… така людина неоднорідна, і в будь-який момент може підставити іншого заради своєї шкури.

                  людина – це не книга,яку можна прочитати чи вивчити. багато психологів намагались і зараз намагаються дослідити нашу поведінку. утім, я думаю, це неможливо. люди – найнепередбачуваніші створіння на землі. наші вчинки іноді ніяк не можна пояснити чи виправдати. прикладом цього може слугувати герой твору миколи хвильового «я (романтика)». хіба можна було передбачити,що він, котрий так натхненно звеличував    образ своєї матері, безпощадно вб*є її? як можна виправдати цей вчинок? після цього він ніколи не стане щасливим. сліпа віра в абстрактну ідею перетворила його на монстра тоталітарного режиму. і хоча, з самого початку герой твору розуміє,що своїми ж руками заганяє себе у глухий кут, він не зупиняється у руйнуванні доль людей,зокрема і своєї власної.

                  можливості людей безмежні. протягом всього існування, ми повністю змінити життя на планеті, фактично змусили її працювати на нас. людина винайшла ліки, машини, електрику, інтернет… ті речі, без яких ми зараз не уявляємо свого життя, ніколи б не з*явились на світ, якби не було б тих геніїв, завдяки яким ми маємо все це добро. але вже неодноразово психологами було доведено, що будь-яка людина має  достатні задатки, тільки необхідно проявити їх.

                  отже, люди – це найзагадковіші та найцікавіші істоти на землі. у їхніх руках знаходиться увесь світ, та тільки від них залежить як вони це  використають.

                                                                                                                                                      к.медовник

Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.

Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об’єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об’єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені у все найкраще, що мають.  

Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні  розкішних інтер’єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю?  

Старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв’язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.  

А скільки захвату викликають чуттєві підписи на зворотньому боці, які іноді здаються наївними та дитячими!

Объяснение:

Константин Ревин