Укр.мов.1. утворити назви мов : турки , таджики, узбеки, словаки, чехи, латиші, білоруси, казахи, греки, французи, поляки, нарики, баски, фіни, італійці, москалі, монголи, німці.

останніми роками у вільному доступі можна знайти безліч електронних книг, які поступово витісняють із ринку паперові видання. пов’язано це з кількома перевагами електронних книг: безкоштовністю, можливістю в один пристрій для читання (рідер) вміщати до десятка тисяч видань, невеликою вагою пристрою, змогою знаходити в тексті окремі фрагменти, заголовки, слова і т.д.

український розважальний портал tereveni.org провів соціальне опитування, результати якого свідчать: хоча більшість українців (73%) вірять у вічність друкованої книги, усе ж 30% перевагу електронній. виникає питання: так що ж краще – новітні технології чи стара добра книжка? відповідь дізнаємося у прилучан.

читання книги – це справжнє таїнство. так приємно вмоститися на канапі з чашкою чаю, загорнувшись у ковдру, і читати книжку. тримаючи її в руках, легше поринути у світ твору.

здається, книгомани вже перегоріли «війною форматів», адже все залежить від ситуації . їдучи, скажімо, у відрядження, зручніше закинути в сумку тоненький рідер, ніж товсту книжку, але повернувшись у рідну домівку, береш до рук улюблену книгу і, гортаючи сторінки, отримуєш неабияке задоволення від цього живого спілкування. книги та рідери, на мою думку, слід у наш час розглядати як два взаємодоповнюючі предмети. хоча, безсумнівно, рідери – це новий виток нинішнього часу. і коли-небудь вони, ймовірно, сильно потіснять книги. але точно не знищать.

на початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадця­ти. на ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й бі­ла хустинка, як терен-цвіт. і ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева.

дівчинка несла книжки й зошити. вона поверталася додому зі школи, йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь.

стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору. і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. про­зорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекину­то кладку з сухої деревини.

дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками.

руки дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі й подряпані. хустинка в неї зсунулася набік, і з-під неї виби­лась хмарка лляного волосся, білого й легкого, як пух,— дмухне  вітрець, так воно й розлетиться навколо. і тепер дівчинка ста­ла дивно схожою на кульбабу. в школі подружки так і клика­ли її завжди: улянка-кульбабка.