Із землі зродився, на кружалі вертівся, на вогні пікся.

це опис вирощування хліба.

ето розказывають про хлеб

Коли в піднебесній не знали, що таке добро, в ній не було зла, коли в піднебесній не знали, що таке краса, в ній не було потворства. все від порівняння. лао-цзилюди схильні до того, аби порівнювати все і всяк: себе із оточуючими, друзів із знаменитостями, родичів із знайомими. хтось є кращим, хтось є гіршим, але коли у цьому порівнянні гіршим опиняєшся саме ти, стає не просто неприємно, не просто гидко, а починають з'являтися комплекси. один із них - комплекс меншовартості. що ж це таке і як він проявляється? комплекс меншовартості - несвідоме і сильно перебільшене відчуття власної малозначимості, яке виявляється в оборонній або якійсь компенсуючій це відчуття поведінці (наприклад, в агресії). відчуття меншовартості є у кожної людини. це не є психічним розладом, але, навпаки, частенько є стимулом до прагнення стати кращим і здорового розвитку людини. та деколи подібний комплекс викликає депресії: людина стає закритою, знервованою, інколи агресивною. у будь-якому випадку людина намагається стати кращою, довести, що вона не гірша за усіх. так само відбувається і з українцями ххі сторіччя. багато віків наш народ був під гнітом різних держав. всі вони хотіли завоювати не лише землю, а й викорінити нашу культуру і мову. найкраще поки що це вдалося у росії, (яскравим прикладом є русифікація) адже українці зараз отримують майже усю інформацію саме російською мовою: розмовляють, чують, читають (бо більшість друкованих видань, як для дітей, так і для дорослих також друкуються не українською мовою) "ім язиком". і це у той час, як увесь світ говорить про те, що наша мова милозвучна, гарна чарівна. чому люди, які приїжджають до нас із закордону вивчають українську і знають її ледь не краще за самих українців? це питання повинен задати собі кожен свідомий громадянин, кожен патріот нашої держави. адже патріотизм і полягає у тому, щоб любити і поважати не тільки країну, а й духовні і народні цінності, які є у цій країні. для того, аби позбутися комплексів, а саме комплексу меншовартості, українці повинні перестати бути тінню росії, її ледь не таємними прихильниками. ми повинні вчити, розуміти, розмовляти українською мовою, повинні знати історію своєї країни і свого народу, повинні бути справжніми патріотами. патріотизм зароджується у наших серцях, і коли ми нарешті його там знайдемо, комплекс меншовартості зникне із нашого життя раз і назавжди.

люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «за добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.

і знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.

але чому все одно потрібно творити добро? мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку . перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. або просто сказати добре слово підтримки.

звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.

я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. усі релігії світу вчать нас  робити добрі вчинки, і християнська віра теж.

мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. і мені, як і усім, теж хочеться його творити. але не завжди виходить. часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. а потім почуваєшся дуже соромно. часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…

ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. від цього можна отримати велику, безмежну радість. найщасливіші люди – ті, хто вміє іншим просто по волі своєї душі. і для них це так само природно, як дихати. оточуючі інколи вважають таких людей майже святими. 

а той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. часто і дивитися на такого не хочеться.

знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «наймичка» тараса шевченка. ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. стара та хвора наймичка кому потрібна? ганна цього не побоялася, і все життя віддала маркові та його родині. і серце хлопця відізвалося на її доброту  - він полюбив її як матір. добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.