Скласти розповідне. питальне і спонукальне речення про українську мову.

моя матуся кожного дня робить для мене щось приємне, вона дарує мені свою любов і тепло. саме це, я вважаю найбільшим у світі добром. я дуже вдячна їй за це і тому намагаюсь бути слухняною і вихованою. ще я хочу згадати про те   добро, яке мені дарують й інші члени родини. вони мені цінні   поради, що дійсно мені вирішувати багато проблем. 

я вважаю: добро - це найцінніший скарб, що є в душі кожної людини. і тому так важливо не втрачати його, а просто дарувати рідним і близьким його маленькі шматочкии кожного дня і звичайно ж отримувати його зворотньо.

любов до батьківщини. ці слова наповнилися реаль­ним змістом улітку 1991 року. до цього українцям прищеплювали любов до могутньої імперії, тобто ра­дянського союзу. тепер перед кожним на певному сту­пені саморозвитку постає питання, яке винесено в заго­ловок цього твору. дійсно, як пояснити собі дивне по­чуття єдності з народом, землею, історією, що зветься любов’ю до батьківщини?

для себе я відповів на це питання. почуття любові до україни є тим почуттям, що об’єднує землі, згуртовує лю­дей. завдяки такій любові різномовні люди перестають бути диким натовпом, а населені пункти — брудними гур­тожитками. єднаються люди, розквітають міста — ось так людські почуття впливають на світ.

любов до батьківщини не може бути обов’язком, адже про це ні в якій конституції чи кримінальному кодексі не напишеш. це почуття, гідне справжнього громадянина, виникає в кожного з нас від народження, і з часом воно гартується й міцнішає. але є й ті, хто зрікаються цього почуття, плюндрують звання українця. як цьому зарадиш? мабуть, уже ніяк.

хто щиро любить свою батьківщину? селянин, який плекає золото хлібу. працівник заводу — майстер, у якого золоті руки. учитель, який рік за роком віддає знання своїм учням. а ще лікар, бібліотекар і багато-багато інших.

зрозуміло, хто не любить україни, хто лише носить гла­деньку машкару любові? той, хто не працює задля її добро­буту й процвітання.

з часом, коли суспільство нарешті вирине з кризи, пи­тання про любов до рідної україни більше не постане. це почуття ввійде в плоть і кров нації, стане її органічною часткою. і доля тоді щиро всміхнеться браттям-українцям. золоті часи настануть для нашої держави. то ж примножуймо свою любов до батьківщини — вона повернеться до нас сторицею!