Весна скоро птахи оповістять про прихід весни-красуні. сніжок розстанне і буде зустрічати її веселим журчанням. люди скинуть важкі шуби, теплі шапки й шарфи й будуть насолоджуватися теплим весняним сонечком. навколо почне зеленіти трава. у садках та по парках в квіти вберуться дерева. настануть довгожданні свята. чи не казка? чекаємо тебе, весно!
Сергеевич1907
05.01.2020
Взаємини людини з навколишніми проходять тривалий і складний шлях розвитку. насамперед вони залежать від життєвого досвіду й тому обмежені віковими можливостями сприйняття й розуміння себе й один одного. тому, природно, у дошкільників і молодших школярів дитячі взаємини.згодом вони змінюються й стають усе більше схожими на відносини дорослих людей.період ранньої юності, до якого ставиться час навчання в старших класах школи, займає проміжне положення між дитинством і дорослістю, тому й взаємини в цей час носять дитяче-дорослий характер, хоча елементи дорослості вже переважають над проявом дитячості.взаємини конкретної людини з навколишніми людьми залежать не тільки від його власної соціально-психологічної зрілості, але й від обставин або соціального - групи, до якої він належить, а також групи, у якій він перебуває в цей момент часу, - стану суспільства і його власного положення в даному суспільстві й серед оточуючих людей.у відносинах людини до навколишнім у першу чергу відбивається соціальна психологія референтних для нього груп. людина, як правило, формує й змінює свої психологічні установки залежно від того, які люди його оточують і як вони до нього ставляться.у періоди соціально-економічних і політико-ідеологічних криз людські стосунки звичайно загострюються, погіршуються в порівнянні з тим часом, коли суспільство є більш-менш стабільним.відносини людей друг до друга можуть проявлятися відкрито в практичних діях і видимих симпатіях або антипатіях, але можуть бути й схованими, причому не тільки від навколишніх, але й від самої людини. у першому випадку люди виражають своє відношення у висловленнях, жестах, міміці, пантоміміці. при схованих взаєминах - у зміні внутрішнього психологічного стану.всі люди будують свої взаємини по-різному: в одних домінує відкритість, тобто зовнішні компоненти відносин, в інших - навпроти, внутрішні, сховані. розвивати й удосконалювати людські взаємини можна саме в напрямку гармонізації внутрішніх і зовнішніх компонентів. людина повинна уміти поводитися так, щоб це відповідало його внутрішньому відношенню. але, зрозуміло, у рамках прийнятого етикету. для цього спочатку потрібно навчитися правильно оцінювати й контролювати внутрішні й зовнішні компоненти взаємин. як це найкраще зробити? необхідно частіше звертатися до аналізу своїх відносин, задавати собі питання: як особисто я ставлюся до даної людини. як я проявляю своє відношення до нього? відпові зовнішні прояви мого відношення до даної людини моїй внутрішній установці? чи є моє відношення до даної людини правильним, об'єктивним, безстороннім? і ряд інших. ці ж питання можна й потрібно задавати не тільки собі самому, але й близьким людям, які добре вас знають і в стані правильно оцінити ваше відношення.
elenakarpova709
05.01.2020
Кожен народ має свої звичаї і традиції. вони виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. багата на них і українська земля. особливо шанують традиції на західноукраїнських землях. у мене там мешкає бабуся, до якої я люблю їздити відпочивати на канікули, особливо на зимові. чому? бо саме на цей час різдвяні свята, які проходять там по-особливому. ще вдосвіта бабуся розпалює піч дванадцятьма полінами, бо в ісуса христа було дванадцять учнів. а потім починає готувати дванадцять святкових страв. серед них узвар, варений горох, квасоля, смажена капуста, риба, вареники, варена або смажена картопля, гриби, гречана каша, заправлена молоком, голубці, коржі з маком та кутя з товченої пшениці. в той час, як бабуся порається біля печі, дідусь іде оглядати господарство. уважно оглядає він кожен куточок, кожну тваринку. він вважає, що все мертве і живе має зустрічати святий вечір на своєму місці. у цей вечір, за старою народною традицією, ніщо не повинно бути в чужих руках, позичене чи десь забуте. коли заходить сонце, вся родина починає готувати ій вівтар. дідусь вносить «дідуха» — гарно сплетений сніп жита. він є символом урожаю. потім вітається до бабусі, ніби вперше її сьогодні бачить. перш ніж сідати до столу, дідусь іде надвір із кутею і батогом у руках. там він закликає мороз до нас у гості, примовляючи: «морозе, морозе! іди кутю їсти! » вважається, що тим самим він закликає врожай до себе у дім. ніхто не сідає до столу, поки не зійде на небі перша зірка. це та сама зірка, яка за біблійною історією сповістила про народження ісуса христа. побачивши її, бабуся бере з рук дідуся кутю, і починається свята вечеря.