Що означає слово драголяб? іть будьласка

Люди с именем драголюб отличаются смелостью и независимостью.в детстве єто проявляется в виде выраженного своеволия и чрезмерной даже для ребёнка любознательностью.. с возрастом такой человек преобретает качества,позволяющие ему занимать лидирующие позиции в коллективе: решительность,ответственность,находчивость,быстрота реакции.он редко нуждается в поддержке,но и сам оказывает  её лишь тем,в ком видет реальный потенциал.

Із давніх давен хліб у великій пошані в нашого народу.   подивіться одинадцятитомний "словник української   мови” (к., "наукова думка”, 1970–1980),  і ви побачите як багато значень має  слово "хліб”. шанобливе ставлення до  нього підкреслюють і народні прислів’я:   "без хліба суха бесіда”, "хліб усьому  голова” тощо. раніше в   україні на щодень пекли  житній хліб. якщо борошна до нового  врожаю не вистачало, домішували  висівки, товчену картоплю, гарбуз,  суху лободу.   вчиняли його на заквасці,  місили у дерев’яній діжі.   випікання  хліба мало свої правила, було, по суті,  цілим обрядом.   порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті.   хліб  у кожній хаті обов’язково лежав на столі, а біля нього стояла сіль. у неділю і свята з житнього або  пшеничного борошна пекли пампушки,  пиріжки з сиром, маком, картоплею,  капустою, , із прісного тіста  випікали коржі та млинці.  їжею і окрасою був хліб на різних  святах та в обрядах. і тепер жодне  весілля не обходиться без кораваю, а до  нього випікають ще шишки, калачі,  лежні тощо.  готування та частування весільних  гостей короваєм належать до найбільш  поетичних дійств народного весілля. пекти його запрошували жінок, у сім’ях  яких була злагода. на корж ("підошву”) наліплювали з тіста шишки, птахів  і саджали коровай у піч. а на весіллі в урочистій обстановці  староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим.   дітям дарували шишки.   оздоблення короваю качечками, голубами, гілочками уособлювало  побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку і т.  ін. із хлібом ідуть на родини, поминальний обід. у новорічні свята, обов’язково  печуть пироги, їх колядникам,  щедрівникам, несуть разом з кутею  родичам. на   волинському   поліссі, як  новорічні гостинці дітям, випікають  калачики, а на   полтавщині пряники у  формі вершників, панянок. коли дивишся на цих рожевих  "коників”, "панянок”, згадуєш і своє  дитинство.   у важкі повоєнні роки привозили такі гостинці з базару.   це було  справжнє свято для кожної сімейної чи громадської  події пряники мали свій малюнок, свій  символ. наприклад, на весілля у селах  зіньківського району   полтавської  області випікали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев.витиснені дошкою пряники-медяники й нині печуть на весілля, "баранцями” та "кониками” запрошують гостей.в опішні та довколишніх селах пряники нерідко можна бачити у хатах як  декоративну прикрасу. на комині, у  миснику чи на підвіконні стоять вони  розмальовані, увагу і  викликаючи добру усмішку в кожного,  хто зайде до хати.з хлібом на вишитому рушнику  ішли навесні оглядати поле, йшли сіяти, жати.   випікали й , які  годилося давати худобі та класти у  засіки з зерном, щоб накликати кращий урожай. 9 березня – в день повернення птахів із теплих країв – випікали "сорок”, "жайворонків” і давали їх  дітям, які виходили на околицю села  кликати весну, вітати її прихід ("закликати”).із хлібом-сіллю ми нині зустрічаємо  і проводжаємо гостей, підносимо його  ювілярам.та хочеться, щоб хоч до свят наша  хлібопекарська промисловість виявляла більше творчої ініціативи і випікала  до хліба ще й різноманітне печиво за  рецептами народної кулінарії.   його  охоче купували б до святкового столу,  на гос­ти­нець ді­тям, а на­ші гос­ті – ще й як су­ве­нір із ук­ра­ї­ни.

після тараса шевченка в українській літературі не було постаті такого масштабу. шевченко і франко — це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові.

іван франко народився в серпні 1856 року в сім'ї сільського коваля. рідне село його, нагуєвичі, розкидало свої хати по схилах карпатських гір, це була типова трудова галичина, яка в ті часи входила до складу австро-угорської монархії.

проте іван франко ніколи не був письменником тільки галичини. коли у вересні 1906 року вчена рада харківського університету надала йому почесне звання доктора російської словесності, то це було визнання його літературних і наукових заслуг не лише гуртком прогресивної харківської інтелігенції, це його, сина галичини, увінчала шаною і любов'ю вся україна, мовби засвідчивши цим актом загальнонаціональне значення франкової геніальної творчості, його багатоплідної подвижницької праці, його боротьби.

не може не вражати енциклопедизм франка, океанно широкий діапазон його творчих інтересів, захоплень; не можна не схилитись в довічній пошані перед невпокійливим розумом генія, перед тими роботящими руками, які так невсипущо, так самозречено трудилися задля україни, задля свого народу.

мабуть, немає в світі такого народу, до культури якого б не сягали франкове зацікавлення, його безкінечно допитлива думка. невситима душа поета прагнула черпати з усіх культур, з духовних набутків народів заходу і сходу, черпала, щоб збагачувати рідну культуру, розвивати і вдосконалювати знання, уявлення, мистецькі смаки української нації.

іван франко був ясновидцем, думка його сягала далеко, та навряд чи міг і він передбачити, з якими проблемами зустрінуться незабаром його нащадки, у яких складнощах постане перед людиною світ на порозі нового тисячоліття.

що більше ускладнюється життя, то, мабуть, гострішою буде наша потреба вдивлятися в досвід минулих епох, у досвід тих, хто, беручи на себе відповідальність з каменярською силою й мужністю торував новим поколінням шляхи у прийдешність.

думаючи про франка, ми щораз думаємо про людську велич. маємо на увазі не лише титанізм його праці, глибину й незалежність суджень, море вселюдських знань, що він увібрав; не менш нас вражає виняткова цілеспрямованість його рідкісного трудолюбства, сама послідовність його життя, сила віри письменника у рідний народ, незламна віра в будівничі, сказати б, єднальні можливості народів і людськості, адже саме від цього — і ні від чого іншого — на планеті нині залежить усе.

франко стоїть серед тих великих порадників, мислитслів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись.

франкові самою природою відведено місце в ряду найвизначніших гуманістів епохи, адже завдяки йому, його невпокійливій совісті, його невсипущій праці ставали ми ближчими до людства, міцнішою й вищою ставала самосвідомість цілих поколінь українського народу, що виходив на арену світових подій уже з франковою мужністю, з франковим досвідом, з його духу печаттю.