Твір роздум на тему правда вища за дружбу

правда чи дружба? відносне що краще скривдити чи засмутити друга і сказати йому гірку правду або збрехати заради дружби? особисто я не вважаю, що правда краща за дружбу, однак так само не берусь стверджувати протилежне. скрізь є плюси і мінуси, бо це життя, а вжитті немає нічого абсолютного.

якщо ви дізнаєтеся, що ваш друг тяжко хворий і жити йому лишилося лічені дні, невже ви в цьому випадку скажете йому: «ти скоро помреш, це сумно, але я кажу правду». звісно, що ні. а от брехати, рятуючи (в прямому чи переносному значенні цього слова) друга доводилося майже всім. і той, хто каже, що справжній друг не попросить збрехати заради нього кривить душею. бо в дружбі буває всяке. як кажуть – не зарікайся. добре, якщо в тебе є людина, яка піде заради тебе на все, принаймні, на багато чого. добре коли є така людина, задля якої ти готовий на щось.

але і брехня одна від іншої різниться. є брехня заради спасіння, є брехня заради брехні. є брехня, щоб нашкодити. і ці три види неправди не можна ставити в один ряд. деяким людям просто необхідно щось говорити, а чи брехня це буде, чи правда – їм однаково. і особисто я вважаю брехню в такому випадку найгіршою. оскільки вона безглузда, нісенітна і не має сенсу. а людина розумна (звісно, якщо вона тішить себе тим, що вона саме така) завжди має дбати про те, що вона говорить, що вона робить і що думає.

правда чи дружба… їжа чи дихання…   потрібно все, але всього потрібно в міру.

 

вибачай, якщо щось не так. але у творі роздумі можна і погоджуватися з думкою, і ні. принаймні не

Вулиця мого дитинства

для кожної людини дуже важливо те місце, де вона проводить своє дитинство. дитинство – це пора, коли все в світі сприймається зовсім не так, як у дорослому житті. діти навчаються життю по-новому, все, що відбувається в світі навколо них, – це щось цікаве, неймовірне. саме з цієї причини для дитини весь світ є загадкою, яку той постійно по мірі свого дорослішання розгадує. першим місцем, де все це у дитини відбувається, є рідна для неї вулиця.

згадуючи своє дитинство і той вплив, який було справлено на мене рідною вулицею або двором, я відразу можуть виділити декілька найбільш важливих аспектів. по-перше, на вулиці свого дитинства я познайомився зі своїми першими справжніми друзями. не можна по-справжньому дружити з людиною через інтернет або ще якось ще заочно, дружити можна лише при особистому знайомстві. як тільки я вперше вийшов на вулицю, я сам по собі почав з кимось знайомитися і спілкуватися, друзі з’явилися якось мимоволі, самі по собі. разом з ними ми досліджували рідну вулицю, рідний двір і, незважаючи на те, що наша вулиця абсолютно звичайна і нічим не відрізняється від інших, ми завжди знаходили на ній безліч пригод, величезну кількість цікавих занять. втім, вулиця подарувала мені не тільки приємні хвилини, але і перше в моєму житті розчарування. звичайно, все не може бути настільки добрим і прекрасним, як хочеться, іноді в житті бувають проблеми. я навчився цінувати хороших людей, довіряти їм, але і визначати того, з ким мені не по дорозі. вулиця – хороший вчитель, вона дозволяє людині дізнатися багато нових людей, розширити коло своїх знайомств і навчити відрізняти хороших, відповідальних людей від негідників.

зі свого власного, нехай поки що незначного життєвого досвіду я зрозуміла, що всі люди справді дуже різні. і це не банальна фраза, а правда життя. кожна людина прагне різного, має свої заповітні мрії, таємні сподівання та бажання. і не так вже легко розібратися в них комусь сторонньому, майже неможливо збагнути людську душу. часом — навіть свою. ще складніше з людьми творчими, бо люди з мистецьким талантом, з природним обдаруванням ніби стоять осторонь від загалу, вони не схожі на інших. свої думки вони висловлюють у своїх творах.

 

тарас шевченко — геніальний поет, який підніс українську літературу на новий рівень, його творчість неможливо переоцінити. нам ніколи не збагнути всієї духовної величі цієї геніальної людини, тільки з його творів ми можемо дізнатися про його внутрішній світ, сподівання та прагнення.

 

однією з вершинних поезій т. шевченка є його "заповіт" — прекрасний емоційний твір, в якому поет виклав свій заповіт нащадкам, тобто і нам з вами. про що ж він мріяв? я ще дужче захоплююсь силою духу та красою душі тараса шевченка, коли розумію, що більше за власну долю йому боліла доля батьківщини, така позиція варта того, щоб назвати його національним поетом-проро-ком. як ми бачимо із "заповіту", понад усе шевченко хотів бачити свою країну вільною та незалежною, хотів добробуту і щастя своїм нащадкам, прагнув бачити україну рівною серед інших світових держав.