Сонце підбилося високо вгору. це безсполучникове речення?

Сонце підбилося високо вгору.це просте речення. безсполучникові речення - це складносурядні речення. 

    про те, як народилась пісня «журавлі», лишився спогад поета богдана лепкого. «я повертався з театру, з вистави «ніч листопадова». під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. вірш склався сам із себе, без моєї праці. до нього підібрав музику мій брат лев лепкий».

                                        1910 року вірш було надруковано в одному з львівських часописів. невдовзі він став популярною піснею, яка облетіла світ. пісня стала криком душі, сповіддю українців, які в пошуках заробітку змушені були полишати рідну землю. у роки першої світової війни її співали січові стрільці в хвилини прощання з полеглими в боях товаришами, вона стала піснею-реквіємом. не злічити, скільки разів звучала пісня над могилами полеглих за волю україни.

                                        душу огортає глибокий сум, коли лине зворушлива мелодія, звучать слова:

                                                                                              видиш, брате мій, товаришу мій:

                                                                                              відлітають сірим шнурком журавлі у вирій…

                                                                                              кличуть: кру, кру, кру, в чужині умру.

                                                                                              заки море перелечу, крилонька зітру…

 

                                        як часто трапляється з поширеними в народі піснями, слова було дещо змінено. перший рядок пісні звучав так: «видиш, брате    мій, товаришу мій…» замість діалектного слова «видиш» почали співати «чуєш». воно глибше за змістом, виразніше. у ньому вчувається і тривога, і співчуття, і відчай, і біль водночас. пізніше за піснею закріпилася назва «журавлі».

                                        богдан лепкий навчався у віденському, львівському та краківському університетах. за широтою культурних інтересів належав до митців-енциклопедистів. був поетом, прозаїком, перекладачем, літературознавцем, видавцем – у кожну з цих галузей він зробив вагомий внесок.

                                        брат богдана лепкого лев теж мав чимало талантів – був композитором і поетом, художником і скульптором, редактором і мемуаристом.

                                        талановита людина талановита в усьому. не хто інший, як підхорунжий левко лепкий свого часу розробив головний убір стрілецького війська – так звану мазепинку, за його кресленнями було змінено крій військової блузи стрільців, відзнаки на рукавах.

                                        проте найбільше чудові здібності левка виявились у створених ним стрілецьких піснях. так, левко лепкий належав до когорти стрілецьких бардів, котрі лишили невмирущі музичні пам’ятки звитяжної боротьби січового стрілецтва. до якихось пісень він писав музику, до інших – і музику, і слова.

                                        після завершення визвольних змагань підхорунжий лепкий повернувся до рідного львова, де зайнявся журналістикою і літературною працею. написав чимало віршів, фейлетонів, критичних статей, малював карикатури.

                                        левко лепкий розробив проект пам’ятника полеглим січовим стрільцям на цвинтарі біля львова. монумент зберігся до наших днів.

                                        та в історію левко лепкий увійшов не віршами, не статтями і не монументом. його ім’я увіковічила створена ним на слова брата богдана пісня «журавлі».

                                        по другій світовій війні левко лепкий виїхав до сша. за океаном упорядкував рукописи історичних творів свого брата богдана, надрукував про нього спогади. тяжко переживав розлуку з україною, долю емігранта вважав гіркою.

                                        помер митець у місті трентон неподалік від нью-йорка. а «журавлі» все летять і летять до рідної землі…

Перед мною картина   монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань.  сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас.  картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.  а он не должен быть на бел мове?