За опорними словами скласти науковий опис клена або берези.опорні слова: 1 лапате листя, гострі кінці, глибокі вирізи, гладенька кора, стрункий стовбур, розкішна крона(клен2 білокорий стовбур, тонке довге гілля, серцеподібні листки, кора знизу потріскана, а зверху гладенька(береза)

із приходом весни, як тільки пригріє сонечко, природа перетворює. сходить сніг, перетворюючись у прозорі дзвінкі струмочки, на прогалинах з'являються проліски й перша зелень. пробуджується й моя улюблениця - красуня береза. ще не встигши відійти від довгого зимового сну, вона вже щедро ділиться з людьми своїм цілющим соком. але проходить зовсім небагато часу, і ця російська красуня з'являється перед нами в розкішному оздобленні. кокетливі коричневі сережки швидко переміняються різьбленими листочками - і от уже шумить на вітрі зелене плаття. немає нічого приємніше прогулянки в березовому гаї. немов соромливі дівчиська, коштують тонкі витончені деревця, схиливши до землі галузі.береза - героїня багатьох російських народних казок.красу берези оспівали у своїх добутках великі російські поети - пушкін, тютчев, єсенін і багато хто інші.

цей твір можна переробити на твою тему. почитай. 

«людина – найвеличніша з усіх істот. людина – найнещадніша з усіх істот. людина – найпідліша з усіх істот…» (і. багряний)

                  я підтримую думку автора. дійсно, людина – це найцікавіша й найзагадковіша істота на планеті. вона може бути доброю і водночас поганою, щирою і підступною, життєрадісною і мстивою.

всього життя людина виявляє себе з різних сторін. на роботі вона сувора та принципова, у сім*ї лагідна та добра, з друзями весела та доброзичлива… життя змушує підлаштовуватись до різних умов і життєвих обставин. з одного боку, це добре, адже людина вміє де треба показати    характер, а де не треба – промовчати. але з і іноді люди настільки часто міняють свою поведінку, що забувають якими вони є насправді. та і оточуючим складно зрозуміти справжню сутність такої людини.

                  яскравим прикладом є одна з героїнь твору івана нечуя-левицького «кайдашева сім*я» маруся кайдашиха. до незнайомих людей ставилася зверхньо, з панами була доброю й лагідною, а з невістками суворою та злою. вона швидко могла змінити своє ставлення до людини, якщо б побачила, що дружба з тією особою може бути вигідною для неї. це видно у звертаннях до мотрі: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом: «це не мотря, а бендерська чума»… така людина неоднорідна, і в будь-який момент може підставити іншого заради своєї шкури.

                  людина – це не книга,яку можна прочитати чи вивчити. багато психологів намагались і зараз намагаються дослідити нашу поведінку. утім, я думаю, це неможливо. люди – найнепередбачуваніші створіння на землі. наші вчинки іноді ніяк не можна пояснити чи виправдати. прикладом цього може слугувати герой твору миколи хвильового «я (романтика)». хіба можна було передбачити,що він, котрий так натхненно звеличував    образ своєї матері, безпощадно вб*є її? як можна виправдати цей вчинок? після цього він ніколи не стане щасливим. сліпа віра в абстрактну ідею перетворила його на монстра тоталітарного режиму. і хоча, з самого початку герой твору розуміє,що своїми ж руками заганяє себе у глухий кут, він не зупиняється у руйнуванні доль людей,зокрема і своєї власної.

                  можливості людей безмежні. протягом всього існування, ми повністю змінити життя на планеті, фактично змусили її працювати на нас. людина винайшла ліки, машини, електрику, інтернет… ті речі, без яких ми зараз не уявляємо свого життя, ніколи б не з*явились на світ, якби не було б тих геніїв, завдяки яким ми маємо все це добро. але вже неодноразово психологами було доведено, що будь-яка людина має  достатні задатки, тільки необхідно проявити їх.

                  отже, люди – це найзагадковіші та найцікавіші істоти на землі. у їхніх руках знаходиться увесь світ, та тільки від них залежить як вони це  використають.

                                                                                                                                                      к.медовник

Час минає. секунда за секундою у дні, дні переходять у роки. діти підростають, дорослішають, потім старіють. у них підростають уже свої діти та онуки. за мірками історії всесвіту лише хвилина відділяє нас від трипільського гончара, що робив перші глиняні глечики. глечики і досі роблять такими, та хто згадає того гончара? історія пам’ятає правителів і воїнів, поетів і музикантів. інколи лишаються на її сторінках імена простих людей, що здійснили щось видатне. час іде. історія плине. живучи день у день, , ідучи в школу чи на роботу, ми не замислюємося, яке, власне, коротке наше життя. і що (хто б там чого не казав) воно у нас одне. і, марнуючи час, ми марнуємо своє життя. дуже довгі вагання. гонитва за тим, що дає нам хліб і можливість нормально прожити, — за грошима. дріб’язкові сварки і бездумне цілоденне сидіння перед телевізором. це все марнує наш час, розмінює дорогоцінне золото хвилин і годин, які можна було б прожити інакше. у народі кажуть: якщо ти посадив дерево — ти не марно прожив своє життя. не обов’язково усім садити дерева. але робити добрі справи, завжди пам’ятати про те, що саме ми, теперішні, творимо наше майбутнє і майбутнє наших дітей, — обов’язково. мудрий, але теж змарнований, розміняний вислів: «життя дається нам усього лише раз. і прожити його треба так, щоб не було соромно за даремно минулі роки». це не значить — боротися за щось. бо боротися — то завжди ламати. це значить — творити. робити добро. немічним і літнім людям. читати хороші, мудрі книги. прислухатися до старших. не сваритися з мамою. завжди пам’ятати своїх батьків, їм. в ідеалі виростити добрих, розумних дітей. це і значить прожити своє життя не марно, не втратити з нього ані хвилини.