Уякому реченні вжито вставлену конструкцію ( розділові знаки пропущено) а) поміж людьми як кажуть добре й нам б) ліс або як серби кажуть шума це не просто сосни та дубів в) тут на наш погляд починається найтонша шліфовка особистих переконань г) є ж люди на землі а то б не варто жити іють і любити і усмі д) чимало зробив м.вороний як європейської зокрема французької поезії

Єж люди на землі а то б не варто жити

Добра людина — це той , хто любить інших людей , часто зовсім незнайомих , більше , ніж себе. така людина живе не для себе , а для інших.при вигляді нещастя добре серце засмучується і з’являється потреба надати радою , справою , співчуттям. де немає доброти — там немає нічого прекрасного. добра людина — це людина, яка є іншим , який розуміє інших , який справедливий , хто здатний на багато що, мудрий .хтось може робити добро для виду , щоб його похвалили і т.д.але істинно добрим буде той , хто робить добро від усього серця , від усієї душі.бути людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. але ще більшої поваги заслуговує така людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.

До власних іменників передусім належать: а) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей (левчук, пав-личко, клименко, василь, оксана, володимирівна, петрович, леся українка); б) назви найвищих державних та урядових посад (президент україни, голова верховної ради, генеральний прокурор україни); в) індивідуальні назви установ, організацій, газет, часописів, творів, готелів, пароплавів (театр ляльок, український дім, видавництво "вища школа", газета "вечірній київ", теплохід "тарас шевченко"; г) назви визначних історичних подій, свят, урядових нагород (полтавська битва. день незалежності, державна премія імені т.г. шевченка); г) ічні й астрономічні назви (волинь, рівне, дніпро, кавказ, меркурій); д) назви релігійних свят, постів, культових імен (різдво, покрова, христос, бог); е) клички тварин (рябко, пушок). власні і загальні назви розрізняються граматично й орфографічно. на противагу загальним іменникам власні назви не вживаються у формі множини (грінченко, крим, київ). форми множини у власних назвах використовують тоді, коли треба позначити осіб одного роду чи однієї сім'ї (родина коцюбинських, брати тобілевичі) або для позначення групи осіб чи предметів, що мають однакові індивідуальні назви: у товаристві було два миколи; в україні багато вербівок. позначаючи одиничний топонімічний об'єкт, власні назви теж можуть вживатися у множині (суми, карпати, чернівці). власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. переходячи у загальні іменники, власні назви втрачають суто індивідуальне значення і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів: меценат, ловелас, дизель, форд, ампер. у свою чергу на основі загальних назв виникають власні: "перлина" (магазин), орел (місто). власні назви за правилами українського правопису пишуться з великої літери, загальні - з малої. источник: