Укажи рядок у словосполученнях якого всі прикметники у формі о.в, однини записані правильно. а.цілющою водою, їжею, гарячею кашею б.дружньою порадою, кращею вдачею, вовчою пащею в.свіжою росою, чорнющею сажею, колючою огорожею г.завидющою душею, дрімучою пущею, лисячою норою

відповідь г), на мою думку

для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.

село моє зелено-кучеряве, між верб, ставків виблискує кришталь. поміж лугів, поміж пахучі трави нічлава тихо в'ється в синю даль.є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного це — моє село.я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі жабинці, що розкинулось на берегах нічлави.ще до сьогодні односельці розпові легенду про походження його назви.колись давно на території сучасної ферми був маєток пана жаб'є. до нього приходило багато людей найматися на роботу. оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. з часом маленький хутірець перетворився на село. коли жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село жабинцями.з того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. на дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: горішня, долішня, кут, гаврилівка, нова. але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.і я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. якийсь гарячий клубок підкочується до і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. саме так буває після довгої розлуки.минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. а в церкві покрови богородиці проходять богослужіння. не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів упа. їм на вулиці кут насипано могилу. до неї ніколи не заростає стежка. тут завжди чисто і людно. сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді на лівому березі нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.я дуже люблю своє село і горджусь ним. а якщо богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних жабинець.