Скільки з наведених іменників належать до жіночого роду? (азс, пастораль, меню, жовч, нежить, собака, псалтир, розкіш)а) один б) два в) три г) чотири д) пять

Г)чотири. азс- автомоби́льная запра́вочная ста́нция-ж. р. пастораль-жіночій рід меню-не має визначння жовч-жіночій рід нежить-чоловічий рід собака-чоловічий рід псалтир-чоловічий рід розкіш-жіночій рід.

Мне кажется а) но я не уверен в этом

чи замислювалися ви над тим, чому землю називають матір’ю? звичайно, за її чудову життєдайну силу. але земля — це не тільки родючий грунт, це — наш дім, який ми повинні берегти й шанувати. яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? звичайно, можна уявити собі старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. на щастя, краса не щезла з лиця нашої! планети. але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе; дерево чи скромні квіточки, що ростуть біля батьківського порога? мабуть тому, що душа наша приростає до рідної землі, до рідного її куточка. ‘гак буває завжди — любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з малого і конкретного. ця тема звучить у багатьох чудових пісенних творах.

колами слухаємо пісню,  яку створили композитор богдана фільц і поет микола сингаївський (її назва звучить, як щире зізнання, як урочиста клятва — «любимо землю свою»), у якій ідеться про красу української землі, у пам’яті зринають до болю знайомі краєвиди, широкі лани,; зелені діброви, мальовничі береги річок… влучно дібраними словами,; . наче чарівним пензлем, поет малює яскраву картину весняної україни. ми ніби на власні очі бачимо чисте блакитне небо, весняну землю, вкриту ніжною молодою зеленню і першими квітами. чому ця поезія така «промениста»? автор ніби «запалює» світло сонця у кожному чотиривірші: «квітне й радіє земля, сонце мережить поля. променем грає ріка, лине веснянка дзвінка».

так, слово поета зігріто любов’ю, шанобливим ставленням до землі, і синівською вдячністю за її безмежну доброту.  микола сингаївський оспівує вічний зв’язок природних стихій — сонця, вітру, води, без яких земля не змогла б уродити гарної пшениці.

автор оспівує ласкаве сонячне тепло. воно огортає навесні зелені лани і готує їх до нового врожаю. у пісні яскраво постає образ «сонячного світу», в якому уособлено мирну працю людини на рідній землі. чому, за висловом поета, земля «радіє»? ми ніби бачимо її посмішку у розмаїтті весняних квітів, у зеленому мереживі полів, у сонячних полисках річки. чи відповідає мелодія тому радісному настрою, що закладений у текст? безумовно. композитор, тонко сприйнявши піднесений тон поезії, творить відповідну музику. якщо спробувати визначити словами її характер, мабуть, відчуємо, як святково, урочисто, велично звучить ця пісня. композитор не випадково обирає світлу мажорну тональність, яка напрочуд вдало відповідає «сонячним» віршам. темп музики підсилює урочистість думок поета. плавно лине його мова про рідну землю. неквапливий, розмірений рух мелодії додає вагомості кожному поетичному рядку, посилює виразність кожного образу. але композитор уникає надмірної важкості «кроку» музики, обираючи для неї тридольний розмір.

мелодія рухається плавно, поступово стрімко, чи стрибкоподібно? вона, наче пташка, ширяє у весняному просторі: то злітає, то стрімко падає вниз. це створює відчуття радісного хвилювання. музика неначе «дихає» на повні груди. дзвінко й урочисто лунають голоси виконавців. світлим гімном красі рідного краю звучить ця пісня, сповнюючи наші серця найніжнішими почуттями до батьківської землі: «любимо сонячний світ, квіти у полі, в гаю. любимо неба блакить, любимо землю свою! »

Бути на сьомому небі  – радіти, відчувати надзвичайне задоволення, відчувати безмежне щастя.ми часто так говоримо про велику ра­дість, але не всі знають, звідкіля взявся цей вислів і що саме він означав колись. а вислів цей дуже давній. ще аристотель, великий грецький учений і філософ iv ст. до н. є., вжив його в творі «про небо». пояснюючи, як влаш­товано небесне склепіння (у давнину гадали, що небо — це тверда шкаралупа, яка накриває землю), аристотель висло­вив нову для того часу думку: небо — це сім непорушних кришталевих півкуль, ніби вкладених одна в одну. до кож­ної небесної  «сфери» прикріплені зірки й планети. сьоме небо — найвище.  отже, уявляти себе на сьомому небі — те саме, що бути на вершині щастя.