Дайте текст с началом : мов білогриві коні, по морю бігли хвилі. сховалося у сірім мреві сонце і вітер дужче й дужче зрива зі щогл полотница. а конец перечипившись зманув руками й незграбно впав у море. все интерне перерил нету

Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.

Укласі було тихо, попри те, що учнів біля однієї з парт було стільки, що й ніде курці клюнути. раптом двері відчинилися - у них з'явилася дівчина того ж віку із невеличким стосом паперу. - ось, - вона обережно поклала його перед іншими, - прошу вашого карпенка-карого - фиркнула вона, - не розумію, можна й було якусь іншу  комеді - то давай, - під'юдив один із хлопців, уважно читаючи сценарій. - "мартина борулю", наприклад. - то це ж також він, - засміявся другий. - знаю, -  з єхидним обличчям відповіла дівчина. - олен, то пропонуй, - хлопець відірвався від читання і глянув на неї. - ой, та ну вас, - олена махнула рукою і сіла на своє місце, подалі від юрби. - так, розбираємо ролі, - хлопець почав  ритися у тому білому хаосі, що вже панував на столі, і за мить дістав листок із списком персонажів. - та-а-ак, - протягнув він. - влад, не вмикай розумника, - підігнав його хтось. - коля, й без тебе розберуся, - відрізав влад, пильно придивляючись до тексту. - кажи швидше. - герасим калитка! - майже не викрикнув на весь клас. - я! влад скоса подивився на добровольця. - вася, з якого дива? - а чому й ні? - він гордо підняв голову. - та нічого, - він глянув на дійових осіб у списку, - здається, ти б краще клима зі - а хто то? - василеві очі заграли цікавістю. влад награно закашлявся: - робітник. вася поник. - а що там у нього? - та не знаю, - влад гортав сторінки комедії, - герасима бачу, параску бачу, то постоїш. клас засміявся. - ага, вже, - ображено пхикнув вася, - герасимою буду. - ще раз запитаю: з якого дива? - усміхнувся влад, - ось максим є, здається, більше на хазяїна землі схожий. - а я що, не хазяїн? - вася випнув груди, від чого дівчата прикрили губи, що він не бачив їхнього сміху. - та ні, - засміявся коля, - так ти більше на індика схожий. влад мовчки дивився на нього. всі знали про його прагнення скрізь показати себе. танцювати? вася! співати? вася! грати на гитарі? вгадайте хто? от тільки все виходило не дуже. що ж, може тут щось краще буде, але навдрядчи. та й хто захоче майже півсценарію вчити? - бери, - влад подав йому якісь листки, - вирізай свої слова. так, наступний на аукціоні. наступна, точніше,  параска. далі вже їх вася не слухав, лиш мовчки і з сопінням вирізав репліки. він їм покаже, як потрібно грати. ото буде вищий пілотаж! *** далі були канікули. ніхто не виходив: всі сиділи вдома, вчили слова. недарма: фестиваль, заради якого ця вся катавасія й почалася, в перший день навчання опісля вихідних. лиш в останні дні канікул збиралися на репетиції. не було лиш васі бондаренка. то боліє, то не може, то ще щось. аби хоч слова нарешті зібралися. як тільки вася зайшов до класу, відразу до нього, наче реп'ях, причепився влад: - ти де був? чому пропускав репетиції? слова вивчив? вася понишк. - ні. весь клас загудів. хлопець засоромився, але опускати рук не хотів: він не з таких. - я вивчу слова, - махнув він рукою, перед виступом мені вистачить  часу! ви сумніваєтеся, що я відповідальний? влад не знав, що й казати. він лиш сів назад на своє місце, обурений.вася швидко сів за своє і почав вчити. у будь-якому випадку, робив вигляд.***фестиваль у розпалі. людей наче у вулику.- ну що? - влад знову причепився до васі.- вивчив, - тріумфально викрикнув хлопець.почалося.вася вийшов на сцену. ось його репліка. він вже відкрив рот. і відразу замовк.запал тиша, яка тривала наче вічно, покриваючи акторів ганьбою.- - на все, що він спромігся.всі зійшли зі сцени похнбплені, дивлячись на васю із люттю. він і сам не виглядав щасливим.- ну що, - влад поплескав його по плечу, - відповідальний ти наш.p.s.: текст недосконалий і великий. думаю, що зумів підкинути вам ідею для написання вже свого. ; )

Із чого починається милосердя

мені останнім часом здається, що українське населення об'єднується у милосерді один до одного. все частіше я спостерігаю, що господарі магазинів роблять відділи з безкоштовними продуктами для малозабезпечених; у містах відкриваються пункти харчування для бідних людей; в кав'ярнях все більше покупців беруть подвійну порцію кави — одну собі і другу для того, хто не може оплатити; в аптеках купують для літніх людей ліки; волонтери збирають по домівках і потім нужденним одяг і речі. 

я вважаю, що вайнерівська «ера милосердя» рухається в країну. люди об'єднуються. навіть такі прості добрі вчинки свідчать про об'єднання.