Ямаленька мов , на баштанці дозріваю, сонечко вітаю

у своїй п’єсі «наталка полтавка» талановитий український письменник і драматург іван котляревський наголошує, що найкращі риси характеру розкриваються лише в творчих натурах. а ось життя з соціальними та духовними паразитами, якими у творі є виборний, возний та деякі інші персонажі, для простої людини перетворюється на страждання. у пана така жінка, як наталка, стане кріпачкою, і становище її буде гірше наймички. при цьому автор яскраво зображує увагу і любов наталки до матері, щирість почуттів дівчини до старої жінки.

саме через велику повагу до матері наталка дає обіцянку вийти заміж за багатого нареченого. у її серці борються почуття вдячності і пошани з почуттям кохання до петра. проте, навіть щира любов до матері не може стати перепоною у боротьбі наталки за своє щастя, яка здатна порушити навіть вікові народні традиції. дівчина заявляє, що рушники нічого не означають і відмовляється виходити заміж за багатого возного.

не менш позитивним рисами наділений і наречений наталки петро. він проявляє себе як гідна людина, яка має право на кохання такої гарної дівчини, як наталка. хоча парубок і бідний, але серед інших героїв п’єси він вирізняється прямотою і чесністю, йому притаманне почуття відданого кохання, заради якого він нехтує власним добробутом і відправляється на заробітки в далекі краї.

іван котляревський особливо підкреслює благородство парубка. коли той бажає довідатися, чи любить його наталка після повернення у рідне село, він звертається до свого товариша миколи з такими словами: «як вона вільна, то скажи за мене, а коли заручена, то не говори. нехай один буду я горювати i сохнути з печалі». на жаль, благородство петра інколи межувало з нерішучістю і заважало йому боротися за власне щастя, а його слабким місцем були готовність до самопожертви і надмірна чутливість.

подібне зображення головного героя зумовлено як важкими умовами його життя, так і кращими рисами його характеру. автор п’єси розповідав, що петро шукав роботу «по всіх усюдах», а своє добро наживав кривавим потом. хоча петро і був звичайним наймитом, він проявляв цікавість до культури, і його судження про мистецтво були більш гармонійні, ніж думки макогоненка чи возного, які тільки видавали з себе освічених людей. петро мріяв про сімейний затишок, але у нього не вистачало сміливості боротися за своє щастя. і якби не наталчина завзятість і відданість коханню, якби не миколи, можливо, петро так і не наважився б відстоювати свою наречену і виборювати своє кохання.

Кілька століть дозволялося Мазепу лише проклинати, паплюжити, залучаючи до цієї ганебної справи і земляків, які прагнули догодити царату, відхрещувалися від свого роду, української мови і культури. Нині ім'я гетьмана повернено народові. Звичайно, ідеалізувати постать І. Мазепи недоречно, але те, що ця людина хотіла вирвати Україну з лабет царату, варте уваги.

У Глухові в 1687 році гетьманом України був обраний військовий осавул Іван Мазепа. За звичаєм, при виборах новий гетьман і московський уряд повинні були підписувати відповідні угоди. В одному із двадцяти двох пунктів угоди зазначалося: "Нікто бъ голосовъ такихъ не испущал, а отзывались бы везде единогласно — ихъ царского пресвътлаго величества самодержавной державы". Ось шлях, який пропонувався російським урядом. Українського народу немає, української мови не існує, Україна — не більше, ніж область великої держави.

Чи могла людина, що вважала себе справжнім патріотом, піти ось на такі приниження власного народу? Звичайно, угоди були підписані, але жевріла надія у гетьмана Івана Мазепи про визволення з віковічної кабали Великої Держави.

За 12 років гетьманства здійснив Мазепа одинадцять літніх та десять зимових походів. Але треба було виконувати й волю російського царя Петра І і йти на війну зі шведами. Мазепа скликав своїх однодумців-полковників, які на раді ухвалили не виступати в похід, написати листа шведському королю, аби не пустити московське військо до України.

Це вважалося зрадою гетьмана, а насправді він вболівав за долю народу, пам'ятаючи про те, що Хмельницький був у союзі зі шведами, допомагаючи їм брати у свій час Варшаву і Краків. Не простив цієї "зради" Петро І, зібрав у Глухові народ для вибору нового гетьмана. Був обраний старий і малоздібний стародубський полковник Скоропадський.

А ім'я Івана Мазепи до останніх днів по всіх церквах України було піддано анафемі.

27 червня 1709 року була програна шведами Полтавська баталія. "З того часу,— відзначав Гнат Хоткевич,— ниви українські — житниці Росії, багатства України — власність великоросійського народу, мова народна — мужицька, ім'я рідного краю — заборонений звук..."

Мазепа вимушений був тікати до Турції. 22 серпня його не стало. Похований у Яссах. За труною Мазепи йшов шведський король, з обох боків козацтво із шаблями наголо. А ім'я гетьмана 200 років по тому проклиналося привселюдно устами потомків. Зрадником чи патріотом був Іван Мазепа? Відповідь на це питання дає невблаганний час та історичний розвиток нації.