Прикметник від слова місто , іть , будь

Місто - міський 

Йдемо -теп. час, не доконаного виду, говориш - теп. час, не доконаного виду, цвіте - теп. час, недоконаного виду, скажи -наказове дієслово, теп. час, пройдеш -   майб. час, недокон. виду, вдарила -минулий час, доконаного виду, став - минул. час, докон. виду,, сіріють - теп. час не докон. виду, принишкли - мин. час, докон. виду, пройдуть - майбут. час докон. виду, замовкнуть -докон. вид, майб. час,задрімають - майбутній час, докон. виду, пронесе - майбутн. час, доконю виду, сипать - минул. час, не докон. вид, ідеш - теп. час, не докон. вид, іди - наказова форма дфєслова, мрій - наказова форма дієслова,смійся - наказова форма дієслова, думай - наказова ф. д., мовчи - нак. форм. дієсл., повела - минул. час, не докон. вид, мріє - теп. час недокон. вид, страждати - інфініти, благословлю -майб. час, недокон. вид, родила - мин. час, докон. вид, засліпив - минул. час, докон. вид, розхвастався - мин. час, докон. вид, підняв -мин. час, докон. вид, висиділа - мин. час, докон. вид, оповіщає - теп. час, недокон. вид,   не було -мин. час, докон. вид, не родило -мин. час, докон. вид

Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя.напрочуд романтичній повісті «тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи карпат діти двох ворогуючих родів — іван та марічка. і так сталося, що палко покохали вони одне одного. це дуже поетичні, ніжні натури. і марічку, й івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. цей світ для них зрозумілий і близький. діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. іван вигравав чудові мелодії, а марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс».слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. і раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю марічки. але в серці івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. утративши марічку, іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. повість увінчує картина поховання івана. плакали трембіти, сумували люди. але смерть не може перемогти життя. і «тіні забутих предків» михайло коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як гори…ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі «тіні забутих предків» . «власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає кохання в житті людей».