Епітет до слова вітер, земля, ріка, сонце,

Вільний вітер, плодюча(родюча) земля, звивиста ріка, яскраве сонце, проливний(сильний, рясний) дощ.

В двадцять хвилин до одинадцятої, п’ятнадцять (хвилин) на восьму

Г чверть по десятій ,сім двадцять

Д п’ятнадцять (хвилин) на восьму, рівно шістнадцята

15. Помилку допущено в правописі числівника

А на сороках чотирьох сторінках Б семисот двадцяти восьми кілометрів

В після двадцять шостого листопада Г одна друга центнера

Д двадцятидвохрічний юнак

16.Правильно утворено ступені порівняння прикметників у рядку

А щонайтемніший, ніжніший, якнайвеселіший, менш мудріший

Б синюватіший, якнайкращий, найбільш зручний, сильніший

В щонайглибший, самий вагомий, більш чуйний, дивніший

Г якнайбільший, найбільш хворий, найкругліший, більш вищий

Д менш чистий, кращий, найцікавіший, найкмітливіший

17.Форми ступенів порівняння можна утворити від усіх прикметників рядка

А левиний, мудрий, гарний, широкий Б повнуватий, злий, скромний, малий

В молодий, добрий, красивий, яскравий Г солодкий, синій, дощовий, далекий

Д буряковий, смачний, легкий, щирий

18.Помилку у творенні ступеня порівняння прикметника допущено в реченні

А Припущення мудреців цінніші за переконання невігласів.

Б З часів прапрадіда Гомера аж до сьогоднішнього дня немає кращого гримера, ніж добросовісна брехня.

В Найздібніша людина та, яка зуміє вчасно і точно визначити свої здібності.

Г Щоб не загинути під шаленим натиском насильства, добру треба встати на захист своїх прибічників, використовуючи не слабкішу зброю.

Д Людська солідарність – найдорогоцінніше надбання людства.

19. Усі прислівники пишуться через дефіс у рядку

А всього/на/всього, до/лиця, хтозна/як, по/перше

Б до/міри, куди/небудь, де/небудь, по/сусідськи

В ось/ось, тихо/тихо, по/заячи, пліч/о/пліч

Г будь/що/будь, віч/на/віч, сяк/так, по/троє

Д казна/де, казна/коли, аби/то, по/совісті

20.Усі прислівники пишуться окремо в рядку

А по/батьківськи, до/загину, до/запитання, до/краю

Б до/крихти, хоч/не/хоч, до/ладу, до/лиха

В до/смерті, до/снаги, до/сьогодні, коли/не/коли

Г за/кордоном, за/рахунок, з/болю, сам/на/сам

Д до/обіду, до/останку, до/побачення, куди/небудь

Объяснение:

оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного їм світогляду.

Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського та дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживаються терміни «неоміф» або «псевдоміф». У новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[2].

Объяснение:

Жанрові особливості

Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.

На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].

Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.

+Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,