Виписати фразеологізми зі словами рука, нога, голова і скласти з нми реченняречення.

Дурній голові ноги не раді

1. в мене все сьогодні валиться з рук. 2. сьогодні моя сестра дуже зла, мабуть вона встала не з тієї ноги. 3. в мене не виходить вирішити одну , ламаю голову вже третій день.

Подвоєння приголосних утворюється: 1. при збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і пост­фікса, частин слів): роззнайомитися, оббігти; сон - сонний, туман - туманний; пасся, пере­нісся; міськком, юннат. 2. у прикметниках на -? енн(ий), -? анн(ий) (ий)) зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, прощенний, нездоланний, невпізнанний, незрівнянний. 3. у словах бовван, ганна, лляний, овва, ссати і похідних від них. подовження приголосних д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і] відбувається: 1. в усіх відмінках іменників середнього роду ii відміни (крім родового множини): зілля, зіллям, у зіллі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі. але: сторіч, знань, знарядь. якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається: відчуття – відчуттів, відкриття – відкриттів. 2. перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду): суддя, судді, суддею, суддю, суддів; ілля, іллі, іллю, іллею; стаття, статті, статтею (але – статей). 3. перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (iii відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним: зав’язь – зав’яззю, повінь – повінню, відстань – відстанню, ніч – ніччю, січ – січчю, суміш – сумішшю, подорож – подорожжю. якщо в називному відмінку однини основа закінчується на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається: радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю. 4. у прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню. 5. у формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.

Життя - це вже щастя? інколи у нас, у людей, буває депресі і тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. бо вона боїться щастя. той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. мені хочется написати щось, але муза покинула мене. наче знову пішла гуляти, і повернеться коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. втратимо його - і нічого не відчуємо. ні жалю, ні болі. треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". ось, як насправді, розкрийте вже очі хочете, наведу приклад з літератури? мало хто згадає гете і його "фауста". чи був фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". його ніколи ніхто не добуде так просто. бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти . на своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? що тоді? назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. думайте. поки ще є час.