Выпиисать фразеологизмы со словами нога, рука, голова ( на уркаинском и не меньше 5-ти фразеолог. с одним словом ) и с каждым сложить предложение ( на укр. )

1)на руку ковінька  -  пощастило ; з легкої руки - вдалий початок ; руки жіночі не ходили тут - не прибиралося ; узяти себе в руки - оволодіти собою ; одну руку тягнути - бути з кимось за одно. 2)джмелі гудуть у голові -  хто-небудь перебуває в стані сп’яніння або ;   дерти голову — пихато, гоноровито поводитися по відношенню до кого-небудь;   класти голову на плаху — з повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь;   кинутися в голову — несподівано, раптово пригадатися кому-небудь, викликавши в когось переживання.гаряча голова — запальна людина. 3)бистрий на ногу — рухливий, енергійний, швидкий у ходьбі. на широку ногу — розкішно, багато, без будь-яких обмежень (на всю губу); на найвищий сучасний рівень. не чути землі під ногами — під впливом радісного збудження або хвилювання бути дуже енергійним, рухливим, легким, швидким. нога в ногу — одночасно, в такт з іншими; нарівні з ким-небудь, погоджено в діях та поглядах; у відповідності з чим-небудь. бити ноги   — йти куди-небудь. речення: 1)це було кириликові на руку ковінька: він ча­сто і густо тихенько нашіптував учителям на вухо, що школярі іноді затівали робити. 2) маючи все що забажає василь дер голову. 3)катерина з сестрою йшли нога в ногу

волошка

серед золотого моря жита дивиться в небо своїми блакитними очима струнка квіточка волошка. якщо уважніше розглянути квіточку, то окремі пелюсточки п’ятизубчастими зірочками — краплинками безмежного неба.

 

існує легенда про цю незвичайну рослину. у сиву давнину святий василь великий, полюбляючи квіти, ретельно прикрашав ними свою келію. уже після смерті старця люди знайшли в його помешканні засохлу рослину й назвали на честь людини, що вважала природу часточкою свого життя.

 

милуюся тендітною волошкою, що росте на лісовій галявині серед розмаїття трав та квітів. скільки в природі справжніх скарбів, які бентежать людські душі, сповнюючи їх ніжністю й добротою! рости, волошко-васильок, символізуючи єдність з незрівнянним світом прекрасного.

 

я помітив, що зірвані кольорові рослини не стоять довго в маленькій скляночці чи вазоні. занадто швидко опускають сині пелюсточки, наче сумують за безмежністю нив та полів. тож нехай ростуть вони на волі, звітуючи бездонному небу про людську щедрість.

 

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «за добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. усі релігії світу вчать нас  робити добрі вчинки, і християнська віра теж.мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. і мені, як і усім, теж хочеться його творити. але не завжди виходить. часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. а потім почуваєшся дуже соромно. часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…

ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. від цього можна отримати велику, безмежну радість. найщасливіші люди – ті, хто вміє іншим просто по волі своєї душі. і для них це так само природно, як дихати. оточуючі інколи вважають таких людей майже святими. 

а той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. часто і дивитися на такого не хочеться.

знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «наймичка» тараса шевченка. ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. стара та хвора наймичка кому потрібна? ганна цього не побоялася, і все життя віддала маркові та його родині. і серце хлопця відізвалося на її доброту  - він полюбив її як матір. добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.