Як забезпечити добробут і щастя у родині

як забезпечити добробут і щастя у родині

щоб у родині завжди панували щастя і добробут, треба, щоб усі члени сім’ї любили один одного, піклувалися один про одного і один одному. взаєморозуміння, взаємоповага та взаємопідтримка дуже важливі: без них не може бути щастя у родині.   щодо добробуту, то для того, щоб його досягти, треба працювати всім. навіть діти можуть зробити свій внесок, наприклад, дорослим у іх справах. адже тоді тато й мама зможуть краще відпочити і у них залишиться більше сил, в тому числі і для праці. я вважаю, що щастя і добробут у родині будують усі її члени, від малих до старих.

Явважаю, що кожна людина обирає свій життєвий шлях власноруч. по-перше, нічого в цьому житті не відбувається просто так. всі події-це плід чиїхось старань, результат чиїхось вчинків. доля-це не більше, ніж побудований нами життєвий шлях. по-друге, людина знаходить свій життєвий шлях, коли робить все можливе, щоб бути щасливою. коли не бере до уваги перешкоди, обставини, не опускає рук, а впевнено крокує до своїх мрій. адже тільки той шлях можна назвати істинним, який веде до бажаного результату. чи то в народній мудрості, чи то в чиїхось творах я прочитав вислів "людина творить долю, а доля людину", який прекрасно описує ті думки, які я намагаюсь донести. неважливо, через що ви проходите впродовж життя, якщо в результаті ви отримуєте те, чого прагнули. а досягнути цього можна лиш власними стараннями.

Поліське село. я ніколи не бував у поліському селі крйнки, досі жалкую за цим. сходив я чимало доріг, об'їздив чимало країн, та якось не випадало мені зазирнути в тихі місця, де минуло батькове дитинство. але ніколи не бувши там, бачу виразно, мов на старовинній гравюрі, заповітний куточок землі. у цій картині панують світлі тони, ніжні тони біленого поліського полотна. спокійне світле небо, світлі з жовтим відтінком кучугури пісків. лише по горизонту темна зубриста стіна соснового бору. небо, ліс, піщана горбиста рівнина - це лише тло. потім бачу дорогу. ну, а яка дорога в пісках? порізана колесами, то кривуляє між чахлими кущами сосняка, то повзе на горбик, то шкандибає в долинку. це навіть не дорога, а розтоптана канава, клята й переклята всіма їздовими, і від того ще більше зморщена. поруч неї, старої бабусі, вистрибують онуки-стежки, вони мережать синючі плеса, викрутасами обходять деревця і збігаються в одне річище біля трухлого від старості обваленого місточка. за місточком починається село. поліське село. ішли жінки з грибами. пісок та болото, пісок та болото, нарешті й суха місцина, тут, кому де заманулося, й присіли вони спочити, обклавшись корзинами. отаке село. купками. хата, а потім жовта залисина, потім ще самотня хата. кожен двір обнесено високою дерев'яною огорожею. тут все із дуба, із сосни, із берези, із граба. все із лісу. а земля тут яка! той же пісок, трохи бурий від гною, без гною ніщо не росте, навіть кукіль*. за дворами й - глевка низина. корчі, мохові острівки, цілі озера густої, як дьоготь, стоячої води, замулені річечки. царство непролазних поліських боліт. ніколи не був я у кринках, але бачу село, бачу дідову хату. вони постають із запашних батькових оповідок