Чи можно заради успіху кривити душею? твір роздум 20-30 речень

У  кожної людини є своя мета в житті і своє уявлення про успіх. для кого успіх – це матеріальний достаток, а для кого це, перш за все, досягнення гармонії з самим собою і природою. на мою думку, успіх повинен приносити задоволення. а чи принесе він бажаного, якщо досягати його не правдивим шляхом, а обманюючи людей або підлещуючись до них? думаю, що ні. тобто, заради справжнього успіху не можна кривити душею і намагатися знаходити компроміс з власним сумлінням           яскравим прикладом   залежності результату від способу його отримання є трагікомедія івана карпенко-карого «сто тисяч». головний герой твору - герасим калита, -  намагаючись примножити свої статки, зраджує своєму сумлінню і вдається до злочину. він, усвідомлюючи всю сутність нечесної справи, погоджується на угоду про отримання фальшивих грошей. а потім же, сам втрапляє до паски злодіїв: гроші він не отримує, а ще й втрачає своїх п'ять тисяч. цей приклад показує те, що нечесний шлях до також нечесного успіху.             в звичайному житті, а не на сторінках книг, випадки досягання успіху нечесними шляхами вже встигли стати чимось буденним. винятком не стало і моє життя. один час, бачачи перед собою високу мету, я намагалась знайти найлегший шлях її здобуття. прямуючі до цілі, я намагалась використовувати багато існуючих методів, серед яких були і хитрощі, і лицемірство, і лестощі. але я дуже швидко стала помічати закономірність - чим гірші методи, тим менше задоволення приносить успіх, навіть якщо він досягнутий у повній мірі. після таких вчинків, моє сумління не залишало в спокої душу ні на мить. тоді я почала шукати, хоч і складніші, але правильні шляхи. і хочу запевнити кожного, що це дійсно дозволило мені повною мірою отримувати задоволення від справи і її успішності.       отже, щоб досягти успіху потрібно боротися і здобувати, виявивши наполегливість і правдивість, не стаючи до боротьби із власним сумлінням.   шлях до успіху, без сумніву, повинен бути чесним: інакше отримане й успіхом не назвеш. тому так важливо з самого початку стати на вірний шлях, щоб потім не шукати втраченої дороги. 

Кожен народ на землі з покоління в покоління передає свої звичаї , побут , легенди і світогляд . все, що людина вважає своїм , рідним , близьким і коханим , успадковано ним від предків і дбайливо зберігається в сучасному світі. традиції – це саме те , що виховує особистість і є визначитися з життєвими пріоритетами. свої традиції є також у кожної сім’ї , і наша – не виняток. і основною нашою традицією є згуртованість. що – б не трапилося , завжди можна бути впевненим у тому , що рідні люди прийдуть на виручку . старше покоління в нашій сім’ї користується незмінним пошаною і повагою. до їхньої думки і порад обов’язково прислухаються і дорослі і діти. завдяки тому , що кожен член сім’ї піклується про іншому , наша сім’я стає міцною і щасливою . гостинність , теж одна із сімейних традицій. у нашому будинку завжди раді родичам , друзям і знайомим. прихід гостей перетворюється на маленьке свято . батьки не усувають дітей від спілкування з дорослими , а навпаки , спонукають брати участь у спільному чаюванні і на власному прикладі вчать , як доглядати за гостями. такі вечори проходять у нас весело і цікаво для всіх. до речі про свята . такі загальноприйняті свята як новий рік чи міжнародний жіночий день , дні народження ми відзначаємо у великій компанії. як правило , за святковим столом збирається багато гостей , проводяться різні конкурси та вікторини. буває дуже весело , і ми довго потім згадуємо про ці вечори . але є у нашої сім’ї і свої свята , які проводяться у вузькому сімейному колі. це дати значущих для членів сім’ї подій , які залишили незгладимий слід у житті . традицією в нашій сім’ї є і любов до активного відпочинку . у вихідні ми обов’язково виїжджаємо на природу. влітку це відпочинок на річці з купанням і риболовлею , з піснями біля багаття і ночівлями в наметі. або похід з рюкзаками за плечима в гори щоб подивитися на печери. а взимку – всією родиною ходимо кататися на ковзанах або тубах . такий відпочинок приносить багато радості і заряджає енергією на довго. наша сім’я була б не повною , без іх вихованців. кіт, що живе у нас вже багато років , став майже членом сім’ї. у нього теж свій характер і з ним треба рахуватися іншим мешканцям будинку. любов до тварин ми теж вважаємо своєю традицією. сімейні традиції людині стати особистістю і гідним громадянином своєї країни. дозволяють пишатися своїм корінням , цінувати і любити свою батьківщину. я думаю , наша сім’я зможе зберегти свої звичаї і передати їх новому поколінню.

Объяснение:

Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"

До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...