Мої улюблені герої з роману є.онєгіна

«євгеній онєгін» - один із кращих добутків російської літератури дев'ятнадцятого століття. у цьому романі мене вразив образ тетяни ларіній. чутливість, сентиментальність тетяни, її духовна височина, чистота, здатність співпереживати й розуміти те, чого не бачать інші, тягне до неї. саме тонкий внутрішній мир робить тетяну особливої, неповторної. пушкіна мистецьки пише портрет своєї улюбленої героїніу ньому немає чіткого опису зовнішнього вигляду, але зате у всій вроді відбивається її душа: дика, сумна, мовчазна,жак лань лісова ість, її подругавід самих колискових днів,теченье сільського дозвіллямріями прикрашала їй. можна писати ще й ще, але образ тетяни залишиться незбагненним, малоуловимим і таємничим. душа її тісно пов'язана із природою. пейзажі, на тлі яких протікають події, добудовують, доповнюють стану, почуття героїні, прекрасно виражаючи те, що важко описати словами. тетяна романтична й її тягнуть романи, що заміняють їй недолік щиросердечного спілкування, що їжу для її розуму й уяви; подання про життя в тетяни складається також під впливом романів. для себе вона вже створила свого  героя, свій ідеал. у нього риси коханця юліи вольмар, вертера, грандисона. він (як і сама тетяна) неповторний, своєрідний, шляхетний, повний особливостей. коли прийшла пора любові, цьому ідеалу призначено було втілитися в онєгіні. що тягне до нього тетяну? може бути, незалежність, несхожість на всіх, кого вона знала раніше? важко сказати, що саме.поступово онєгін, лицар в очах тетяни, відкривається їй з іншої сторони - як скептик, реаліст, не здатний любити (у той момент). це мучить неї, вона намагається зрозуміти свій кумир - і до кінця не може. після щиросердечного пориву, що виразився в жагучому, романтичному листі, вона попадає під холодний дощ морализатор-ских сентенцій онєгінадуель перевернула життя всіх героїв роману. євгеній, ольга залишають село. все це залишає глибокий слід у душі тетяни, її характері й долі, однак любов не згасла - вона жива, але тепер тетяна зрозуміла, що жити одними почуттями не можна, не завжди їх треба проявляти відкрито. але час летить. тетяна вже «не дитя», і на настійну вимогу матерівона їде в москву, де неї вмовляють вийти заміж за генерала. і тетяна з «ніжної дівчинки» перетворюється в бездоганну, вишукану «законодавицю зал». її гордість, шляхетність, витончена смак - справжні. а неприступність, байдужість і безтурботність - це маска, що змушена носити тетяна під тиском суворих законів світла. і хоча, незважаючи ні на що, її почуття живуть, наповнюють їй серце, але вони заховані, замкнені. а в душі вона залишається колишньою таней, рветься назад: у старий будинок, у поля, ліси, у мир, де вона жила, не приховуючи своїх почуттів, де їй не потрібна була маска. але навіть у світському і вона не може стримати свої почуття до онєгіна: ока його не піднімаєи, не зводячи з його очей,від жадібних вуст не віднімаєбайдужої руки своєї все-таки, незважаючи на всю глибину своїх почуттів, коли їй «виразно всі», коли вона розділяє любов онєгіна, тетяна не може звільнитися від думки свого суспільства. вона відмовляє онєгіну. у цьому її трагедія. трагедія всіх героїв. вони не розуміють один одного, перебуваючи під гнітом суспільних забобонів чому мені подобається тетяна? може бути, тому що ми з нею в чомусь схожі? у ній є нескорима потреба почувати, любити, що зустрічається тепер усе рідше й рідше. у чомусь я з нею, напевно, не згодна, але її чистота й неординарність натури, її здатність перетворювати, її духовність мене вражають. я многому від її навчилася, пройшовши з нею весь складний, незрозумілий, у чомусь гіркий шлях. ми стали теперішніми подругами, і мені було жаль із нею розставатися

Україна – благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні ріки, зливаються з горизонтом золоті хлібні поля.

Хліб… Здавна в Україні вирощували його, шанували, називали святим. Хліб на столі – символ добробуту й гостинності.

У народі завжди казали: “Хліб – усьому голова”.

Український народ споконвіку вирощував на своїй землі хліб. Важкою була праця хлібороба, але й почесною. Посіяний, вирощений, скошений, змолочений, спечений, хлібзберігав у собі тепло долонь хліборобів, їхню любов до землі й до людей.

Наш народ певен: не біда, як є хліб і вода! З хлібом не будемо голодними, вода не дасть нам загинути, бо вона – початок усього. Вона вирощує трави й дерева, напуває звірів і птахів, дає життя людині. В Україні багато річечок і великих рік, які напувають наші поля, ліси, дають питну воду містам.

Але в наш час, на жаль, якісної питної води стає все менше й менше. Забруднені промисловістю водоймища стають небезпечними для здоров’я людей. Гинуть маленькі річки, висихають струмки.

Нам поки що вистачає питної води, а чи вистачить нашим нащадкам?

Безмежнасолодка вода!

Ми з нею багаті, щасливі.

O будьмо ж усі бережливі!

Як зникне солодка вода,

Сльозами солоними світ зарида.

Хліб і вода – вони потрібні нам. Тому нехай будуть наші ріки глибокими й чистими, нехай напувають вони родючу землю, на якій завжди колихатимуться безмежні пшеничні поля!

Україна – благословенний край. Буяють тут зелені сади, наповнюють груди вільним повітрям безмежні степи, пливуть із минулого в майбутнє могутні ріки, зливаються з горизонтом золоті хлібні поля.

Хліб… Здавна в Україні вирощували його, шанували, називали святим. Хліб на столі – символ добробуту й гостинності.

У народі завжди казали: “Хліб – усьому голова”.

Український народ споконвіку вирощував на своїй землі хліб. Важкою була праця хлібороба, але й почесною. Посіяний, вирощений, скошений, змолочений, спечений, хлібзберігав у собі тепло долонь хліборобів, їхню любов до землі й до людей.

Наш народ певен: не біда, як є хліб і вода! З хлібом не будемо голодними, вода не дасть нам загинути, бо вона – початок усього. Вона вирощує трави й дерева, напуває звірів і птахів, дає життя людині. В Україні багато річечок і великих рік, які напувають наші поля, ліси, дають питну воду містам.

Але в наш час, на жаль, якісної питної води стає все менше й менше. Забруднені промисловістю водоймища стають небезпечними для здоров’я людей. Гинуть маленькі річки, висихають струмки.

Нам поки що вистачає питної води, а чи вистачить нашим нащадкам?

Безмежнасолодка вода!

Ми з нею багаті, щасливі.

O будьмо ж усі бережливі!

Як зникне солодка вода,

Сльозами солоними світ зарида.

Хліб і вода – вони потрібні нам. Тому нехай будуть наші ріки глибокими й чистими, нехай напувають вони родючу землю, на якій завжди колихатимуться безмежні пшеничні поля!