Нам по укр яз задали сочинение про зимнее утро! help!

я люблю зиму. а як її не любити? вже за те, що коли ти прокидаєшся вранці, ти бачиш гарний, білесенький сніжок, який кружляє ніби в дивовижному таночку й падає на дахи будинків, паркани, просто, ніби ковдрою вкриває голу землю, можна обожнювати зиму. ще, в мене під вікном на трубі прилаштована годівниця для птахів, і якщо звечора покласти туди зернята, або хліб і до ранку метелиця не замете ці пташині ласощі, то можна бачити кілька(в основному від трьох до десяти) горобців і синичок, які прийшли поїсти. за ними дуже цікаво спостерігати.

потім, коли ти виходиш на подвір’я й дихаєш прохолодним, але свіжим повітрям навіть на душі становиться легше, підіймається настрій. саме в такі моменти хочеться ловити сніжинки, щоб вони падали саме на долоні та нести їх довго, милуючись і переймаючись, щоб не впали й не розтанули.

ось, тримай, більш нічого не можу придумати)

зимовий ранок.. це так красиво і цікаво. ось стало сонечко, вона пускає холодні промені на сніг, який тепер блищить. я вийшла на вулицю. білосніжний сніг переливається і хрумтить під моїми ногами. ах, зима, зима .. горобці на гілках дерева весело цвірінькають. у небі жодного хмари. зима - найкрасивіше час року.

Який же вибрати тон розмови? найкращий з усіх доброзичливий і приязний. він завжди є прокладати містки від людини до людини. не менше значення має й уміння володіти своїм голосом. у кожного народу є свій ідеал людської краси. є він і у нас. чи це лише риси обличчя, фігура, одяг? ні, той ідеал, що складався віками, оспівувався в піснях і переходив од роду до роду, містив у собі гармонійну мову. в ній поєднуються і мелодійний голос, і веселий або ніжно-журливий тон, і співучість української вимови, і задушевний щирий, приязний зміст. віковий досвід народу нашого говорить : "немає краси людини без краси її мови." не може бути гарною людина, в якої голос грубий ,різкий, інтонації агресивні ,а часом проскакують і лайливі слова. багато що тут залежить від нас. коли ми настроїмося на доброзичливість і приязнь, у нас одразу м’якшає вираз обличчя, з'являється усмішка, змінюються барви голосу. усе це разом і створює певне враження про нас у інших людей. значну роль у спілкуванні відіграють і жести. «так» і «ні» ми можемо сказати словом, а можемо головою. «там» або «туди» — вказівним пальцем. промовляючи вітання, злегка вклоняємося. дивуючись, ми хитаємо головою, знизуємо плечима, розводимо руками. сердячись, супимо брови, затискаємо зуби, погрожуємо пальцем. гніваючись, стукаємо кулаком об стіл,тупаємо ногою, хапаємося за голову. радіючи, прикладаємо руку до серця ,розкриваємо обійми. але всі оці жести слова відповідно забарвлюючи їх. якщо жести стримані і водночас виразні й красиві- вони краще донести думку до слухача. але ми маємо на увазі не такі жести. значно краще ,скажемо, словами попросити дозволу пройти, ніж мовчки переставляти людей з місця на місце, наче шахові фігури. значно ввічливіше відповісти на запитання про вулицю словами, ніж показувати пальцем чи розмахувати руками. отож слова жестами, але не замінюйте недоладними, перебільшеними жестами хороші слова нашої рідної мови. так, звісно, я згідна із автором. адже "немає краси людини, без краси її мови". у творі йде мова про жести та культуру мовлення, якого потрібно дотримуватися.

1.кожної миті я чую тихий шепіт прохолодного вітру, шелест давно зав'ялого листя та ніжний спів птахів, що повертаються до рідного краю. 2. кожної миті я відчуваю тисячі мурашок по тілу, ніби зовсім скоро мої емоції вибухнуть, а я і з ними.. 3.кожної миті я щиро сподіваюсь, що нарешті мрії втіляться у життя, що чудові сни стануть реальність, і ще не раз переконуюсь, що я терпелива( 4.кожної миті я хочу бачити щасливих маму і тата, усміхнених друзів, щирих знайомих та розлючених ворогів. 5.кожної миті, я думаю про речі, які турбують мене і не моїх думок