Скласти речення з вигуком щоб він виражав здивування

Здавалося, те, що назавжди забуте, загублене в плині років, розпорошене на трудних житейських дорогах, вихопилося з не­ буття, замиготіло перед очима Сергія Корольова, мов кадри яко­ гось давнього, напівзабутого, але хвилюючого фільму.

Одеса. Публічна бібліотека — знаменита Воронцовка. Старий хранитель фондів Максим Петрович приніс Сергієві біографію полтавця Олександра Засядька — винахідника ракет, який на сто років обігнав час. І в уяві юнака постають шістнадцять стояків із шістьма ракетами на кожному, розставлених поблизу суворих му­ рів неприступної Варни.

Петербург. Імператриця, віддаючи данину моді, поїхала подивитися на Засядькові трубки. Її запис у книзі почесних від- вівідувачів: "Тут усе цікаво, як у галантерейній лавці".

А далі — стаття про проект Кибальчича, що його автор дописував у камері смертника. Кибальчич іде на ешафот... Знову й знову перечитує Сергій трактат Кибальчича, де з граничною ясністю та простотою викладено принципи реактивної тяги по­ льоту на ракеті.

Тоненькі брошури Костянтина Ціолковського, а згодом і зустріч із ним. Сімдесятип’ятирічний учений прикладає до вуха свій рупор і запитує, що нового, а Сергій оповідає про успіхи й не­ вдачі, про перші ракети й перші висоти. Відгук Ціолковського на книжку Сергія Корольова «Ракетний політ у стратосфері»: «Книжка розумна, змістовна й корисна».

Та чий глузливий сміх іноді чув на життєвій своїй дорозі? Ах, це Грицько Чиж, який підхіхікував, коли падали перші ластівки-моделі, що їх Сергійко запускав у Ніжині з погребні. Давно то було, і де той Грицько нині — хто знає, але сміх часто- > густо зринав. Тільки, на жаль, не з дитячих вуст. Хіхікали дебелі чоловіки, заздрісні й нерозумні. Як той, що писав чорним по бі­лому: «Корольов розтринькує державні гроші на непотрібні ракети й цим завдає шкоди державі».

А космос потрібен. Треба відірватися від чвар, конфліктів, хвороб і глянути на Землю з далечини, з чорної холодної глибини. Звідти, звідки наша Земля здається красунею і єдиною матір’ю людства. Космос потрібен, щоб кожен міг переконатись: ні, немає перепон людській творчості й людському поступу.

А з глибини років усміхається йому ще одна гарна людина. Її вже немає, на превеликий жаль. Коли почалася війна, ця людина пішла в ополчення, на захист Москви. Геній космонавтики став фронтовим телефоністом — такий був час. Вибухом снаря­да порвало дріт, і він побіг налагодити зв’язок. Не добіг. А тепер він належить вічності...

Юрій Кондратюк... Людина, що на півстоліття обігнала час. Людина, яка вирахувала космічні траси людства задовго до пер­ ших стартів ракет. Його титанічна праця завжди дивуватиме світ: підрахунки, які здійснив Кондратюк, нині можливі тільки за до обчислювальних машин.

Минуть роки, й американські вчені не приховуватимуть того, що першу у світі посадку космічного корабля на Місяць вони здійснили за схемою й принципами геніального українського винахідника — нашого славного земляка Юрія Васильовича Кондратюка.

12 квітня 1961 року. Уже сьогодні настане та хвилина, про яку мріяли його геніальні попередники, заради якої живуть і він, і його крилаті побратими. Сьогодні вперше людина полетить у далекі незвідані простори Всесвіту. 

Місто Київ мене зачарувало. Потрапивши сюда, я ніби побував десь за кордоном. Я цілими днями відвідував визначні місця цього міста, знайомився в людьми, куштував київську кухню. Люди в Києві незвичайні. Вони ласкаві та привітні, завжди до якщо в тебе

є якась проблема або якесь питання. Я познайомився з дуже крутою компанією художників в Києві. Ці люди мене ніби зачарували. Я днями з ними розмовляю, і кожен раз я беру для себе щось нове.

У Києві я відвідав багато музеїв, визначиних місць. Але найбільше мене зачарували Золоті ворота та вулиця Хрещатик. В середині Золотих воріт просто чарівно. Я оглядав стіни, дивився через маленькі віконця, виходив на балкони цих воріт, і я відчував себе рицарем який захищає своє рідне місто! На вулиці Хрещатик, за цей період перебування в Києві, я не раз прогулювався. Вдень тут красиво, а вночі по особливому красиво. Так як тут горять фонарі, як музики грають на своїх інструментах, як люди танцюють.. Здається що такого більше ніде немає