Твір-"як я захоплювалася попередньою темою"укр.мова 5 кл

Твір «Мої захоплення»У світі навколо нас багато всього цікавого та захоплюючого. Кожен може знайти собі щось до душі. Захоплення людини – це те, що вона робить не тому, що треба, а тому, що їй це подобається. Існує багато речей, які викликають у мене інтерес, проте серед них я хочу виділити малювання простим олівцем та катання на велосипеді.Малювати я ніколи не вчився. Просто з дитинства в мене добре виходило перемальовувати фігури та обличчя улюблених героїв з мультфільмів та коміксів, а пізніше – обличчя людей з фотографій. Згодом мені стали купувати різні книжки з малювання. Я тренувався малювати на різні теми, проте мені досі цікавіше за все робити портрети простим олівцем. Я малюю не з натури, а з фотографій – сімейних та журнальних. Мені подобається, що під час малювання я залишаюся сам та можу сконцентруватися на тому, що роблю. Цікаво, що хоча це кропіткий, енергоємний процес, поки малюю, я дійсно відпочиваю. Зараз я викладаю фото своїх робіт в інтернет. Мені приємно, коли в мене виходить гарний малюнок, який подобається іншим людям. Гадаю, коли в мене буде більше вільного часу, я піду вчитися до художньої школи, щоб розвивати свої здібності.Інше моє захоплення – катання на велосипеді – з’явилося в мене зовсім нещодавно. Я познайомився з гуртом людей, які влаштовують разом велосипедні прогулянки по живописних місцях на вихідних. Серед них і дорослі, і діти. Минулих вихідних ми разом виїжджали за місто до річки, це приблизно десять кілометрів. Там ми влаштували пікнік, відпочили та повернулися додому також на велосипедах. Це було досить фізично виснажливо для мене, початківця. Та мені дуже хотілося, щоб мій відпочинок був активним, бо дуже багато часу я проводжу, сидячи за уроками та навіть малюючи. Тому їзда на велосипеді мені дуже підходить, а те, що я катаюся в компанії друзів, робить це заняття ще цікавішим.Коли в мене з’явилися мої захоплення, кожен мій день став цікавим. Мені легше даються домашні справи та уроки, бо я з нетерпінням чекаю можливості присвятити час своїм захопленням. Мені ніколи не сумно, а в голові постійно безліч творчих ідей. На мою думку, кожна людина має знайти для себе такі заняття, які дозволяють їй одночасно розвивати свої здібності, відпочивати, приємно проводити час та знайомитися з цікавими людьми.

   Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...

   Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.

-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.

Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.     У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам»ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі — птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди…    Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом. - Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування. -Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки. -Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам — ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час. -Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі — весело зачиркали пташеки. — Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.