1. яка з наведених ознак не притаманна художньому стилю? а точність, логічність, стислість; б образність, піднесеність; в використання художньо-виражальних засобів; г уживання слів у переносному значенні. 2. виберіть серед наведених форм дієслова дієприслівники. а прив’язано, вимито, пройдено; б прив’язавши, вимивши, пройшовши; в прив’язав, вимив, пройшов; г прив’язаний, вимитий, пройдений. 3. одну літеру н слід писати в усіх словах у рядку: а підпереза (н, нн)а, ра (н, нн)ій, скля (н, нн)ий; б опрацьова (н, нн)ий, викона (н, нн)ий, попідти (н, нн)ю; в оспіва (н, нн)ий, випече (н, нн)ий, вихова (н, нн)ий; г зна (н, нн)я, змуше (н, нн)ий, перевіре (н, нн)ий. 4. якісно-означальними є всі прислівники в рядку: а дуже, жартома, напоказ; б зверху, учора, навесні; в гарно, тепло, упевнено; г навіки, спросоння, нагору. 5. у якому рядку всі похідні прийменники з двох слів? а із/за, по/під, по/серед; б за/для, у/вигляді, що/до; в з/метою, згідно/з, слідом/за; г незалежно/від, о/крім, з/над. 6. сурядними є всі сполучники в рядку: а наче, щоб, коли; б так що, але, та; в а, зате, і; г бо, що, тому що. 7. розставте розділові знаки в реченні. виконайте морфологічний розбір виділеного слова. кого ж ти, княже, залишиш замість себе в києві? спитав єпископ (в. малик

1.а
2.А
3.в
4.давно учили-не помню.
5.в.
6.-.

ВИБІР ШЛЯХУ

Його  охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне  у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка,  він не міг іти далі:  неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч  дороги громадилися вершини, які здавалися  стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі,  яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він  зійшов з  дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що  заздрили й  зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому  йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання,  участь у боях,  робота в  газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали  дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він  почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі  він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три  слова:
— Хочу стати режисером!

На серці стихають негоди, на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями.

Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя.  

І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці.

Дощ давно вже перестав; хмари розійшлися; виплив ясний місяць, заглядав у вікна.

Дідова оселя снігом прикрита; мороз малі віконця позамуровував; двері замело, забило.

Там люди сновигають; там чоловіки бідкаються своїм убожеством та лютими морозами; там молодиці сваряться через тин.

Дощу не було, — тільки десь сонце заховалося, небо сірими хмарами обмазалось.  

Кругом неї обсипано було квітками, натрушено травою; повна фартушина того польового добра розстилалась на колінах.

Одначе робота ця забрала не всі її думки: дівчина стиха співала.

Після того — не пізнати Чіпки: з лиця спала давня туга, очима не виглядав смуток; став він веселіший, привітніший; іноді можна було й пісню почути від його.

З жінкою Грицько жив мирно, люб'язно: ні лайки, ні сварки не чула їх простора, весела хата.  

Незабаром прийшов приказ розходитись: бариня з дороги спочивати хочуть!

Позносили й супротивні хатки, насадили перед двором високих та тонких тополь.

Ціле чорне подвір'я каретами, колясами та повозками заставлено; під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери у хвильки, у трилисника, або в джгута; у стайні хрумають коні смачне степове  сіно.

Під ногами страховища двигтіла земля, дикі заводи реву розлягались по околиці.

Там стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову; тут молода молодиця з дитиною на руках голосить на весь майдан.

От і старі діди посхиляли голови; от брати розмовляють, понурившись.

Хати були великі, просторі, тільки темні та чорні; по стінах цвіла пліснявка; патьоки збігали додолу.

Максим постарів; постаріла й Явдоха — краса її спала, помарніла, одцвіла.

Максим бажав дочку виростити в багатстві та розкоші; бажала й Явдоха того самого.

(П.Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні).