Що потрібно щоб рідна мова розвивалась

Щоб рідна мова развивалась, треба цією мовою розмовляти.

Лісова куниця – сутінково-нічна тварина. Веде напівдеревний б життя, їсть білок, мишоподібних гризунів, комах, птахів, лісові плоди, зайців. Полює і на молодих козенят. Найкращі сховища має в дуплах, на висоті двох-шести метрів. Приводить від двох до восьми, частіше три-п’ять куничат. Линяє весною й восени; уже в лютому шерсть грубішає, тьмяніє, а у квітні, з голови до хвоста, відбувається заміна зимового хутра на літнє.

Злякана, вона миттю стрибає на дерево, з ялини на ялину, з вільхи на вільху, з осичини на осичину; летить по верхах – і миттєво щезає. Куниця частіше днює в завалах хмизу.

Звір, що ввібрав у себе мудрість і гнучкість змії й недосяжну красу зірниці. Звір, уподібнений часові звичкою причаюватися й уникати людини, цей звір викликав у тебе таку ж цікавість, як і потаємний, стрімкий, невловимий руками час

Біля нашого села стоїть ліс. Великий, старий. А у лісі на галявині є криниця. Але чомусь люди боялися з тієї криниці воду брати. Вважили, що отруйна в ній вода. Знали б вони, скількох людей врятувала та криниця від смерті. Так й у цьому році сталося. Приїхали до нас родичі з міста. Захотіли вони до лісу піти, погуляти. Годину немає їх, дві. Почали ми за них хвилюватися. Лише ввечері прийшли вони додому. І розповіли нам, що з ними сталося. Занадто далеко зайшли вони в ліс. Так і заблукали. Звали на поміч, але ніхто не чув їх, тому й не відкликався. А день був жаркий. Так і сонячний удар отримати не довго. Пройшли вони ще далі. Раптом бачуть, на галявині криничка. Підійшли, набрали води, напилися. А вода в тій криниці - справжнє диво. Солодка, прохолодна. Так і врятувала лісова криничка наших родичів від спраги.