Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується минулого. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, збереження його культури. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Ушинський відзначав: «Коли зникає мова – народу нема більше!». У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них – вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Добру пораду українцям дав М Рильський у поезії «Мова»: Як втеча виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Полите бур'ян. Чистее від сльози Він нехай буде.
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народної історії й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто зрозумів глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного вивчення, пізнав щастя духовності. Справді, щасливий той, хто пізнав в реальності чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання й зберігає її протягом цілого життя. Поетеса Л. Забашта згадує;
Прийняла я дарунок від няні – це мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни. А талановитий український поет Р. Рильський знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу: ...Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово – це перлина, Це праця, це натхнення, це людина.
Справді, народ – учитель, який головну мету виховання і навчання вбачає в тому, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного і творця духовного на Землі.
Сьогодні ми повинні збагнути необхідність опанування всіма таємницями рідної мови й по-справжньому прийти до захоплення мистецтвом слова. Сучасники, є гідними мудрості пізнавати мовні скарби, утверджувати в собі рідне слово і в слові веселому, доброму утверджувати себе.
Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро стоїть перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.
Ми захватываемся історією своєї держави, її символами життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними особливостями яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінці, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми. Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядової поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що становило життєве пристрій, до співвітчизників і добропорядним сусідів України. Мене захоплюють багатство і різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членам сім'ї, старших віком людей.
Зверненнями користуються у всіх державах з сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» – дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан – це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» – це звернення не до багатій людині, а до кожного: «Добрий вечір, пан господар, стереги, Бог, твій товар», – щедрували під вікнами найбіднішого селянина.
Останніми роками повертається до нас і таке благонравное засіб обігу, як «пане». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний пане», «Великоуважаемая добродійко».
Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає, перш за все, відповідне звернення або вказівка на те або інша особа. Без цього слова мова недостатньо переконливий. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе довіру, щоб не образити, не принизити як чиєсь, так і свою гідність.
dubaiexport
16.05.2022
Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе. Найважливіше призначення книги – зберігати знання, накопичені віками, і передати їх наступним поколінням. Завдяки цьому став можливий стрімкий прогрес людства в останні століття в галузі науки. Більшість наукових відкриттів робиться на основі раніше накопиченої й систематизованої інформації, результатах дослідів з усіх куточків світу. Знання, що ми отримуємо їх із книг, дозволяють нам рухатися вперед, не витрачаючи час на відкриття того, що вже комусь відомо. Книзі ми завдячуємо тим, що й сьогодні можемо насолоджуватися шедеврами давньої літератури
Shevchenko
16.05.2022
Слід сказати, що дія квітів на людину не обмежується тільки емоційною стороною. Квіти, як відомо, благотворно впливають на здоров’я. Вони очищають повітря від вуглекислоти, збагачують його киснем. Вплив рослин на психіку й нервову систему людини є надзвичайно важливим. Тому розарії у парках часто створюють не лише з естетичною, а й з медичною метою.Під благородним впливом краси квітів людина ширше й глибше сприймає красу природи, стає більш чуйною, уважною. Нарешті, з багатьох квіткових рослин виготовляють ліки. Усім відомі лікувальні властивості конвалії, троянди, ромашки, календули. Квіти – чудовий символ спілкування людей. Дарувати квіти – означає передавати за до квітів свої почуття, встановлюючи духовну близькість. Відзначенню знаменних подій квіти надають особливої теплоти й урочистості. Неможливо уявити дні народження без квітів. Звичай дарувати квіти в день народження найбільш поширений. І скільки б не було прожито років, радість від подарованих квітів робить іменинника молодшим. Життя, як відомо, - не вічне свято. Бувають у ньому миті, що стискають серце болем. Квіти в цьому разі дають полегшення, підбадьорюють хворого, сприяють його швидшому одужанню. Вручати квіти потрібно вміючи. Букет слід тримати в лівій руці, щоб він напівлежав і щоб стебла були напрямлені направо вниз, а квіти – вгору ліворуч. Так роблять для того, щоб квіти не заважали бачити обличчя того, кому квіти дарують. Віддаючи квіти, необхідно сказати кілька теплих слів. Хоч, звичайно, можна віддати квіти мовчки, легко вклонившись. (З кн. “Людина і квіти”; 220 сл.)
• Пояснити значення слів емоційний (викликаний емоціями – душевними переживаннями, почуттями), психіка (сукупність душевних якостей людини, її духовна організація), символ (умовний знак). • Дібрати синоніми до слів благотворний, поширений. • Скласти план (орієнтовний: І. Як діють на людину квіти. 1. Емоційний вплив. 2. Квіти очищають повітря. 3. Дія на психіку й нервову систему. ІІ. Піддією квітів людина стає більш чуйною. ІІІ. З квіткових рослин виготовляють ліки. ІV.Символ спілкування людей. 1. Встановлення духовної близькості. 2. Найбільш поширений звичай – вітати у день анродження. 3. Квіти можуть підбадьорити. V. Як вручати квіти). • Зробити докладний переказ (усно).
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір на тему вивчаючи і клекаючи відкриваю світ і себе в ньому
Добру пораду українцям дав М Рильський у поезії «Мова»:
Як втеча виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Полите бур'ян.
Чистее від сльози
Він нехай буде.
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народної історії й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто зрозумів глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного вивчення, пізнав щастя духовності. Справді, щасливий той, хто пізнав в реальності чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання й зберігає її протягом цілого життя. Поетеса Л. Забашта згадує;
Прийняла я дарунок від няні – це мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни.
А талановитий український поет Р. Рильський знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу:
...Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Справді, народ – учитель, який головну мету виховання і навчання вбачає в тому, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного і творця духовного на Землі.
Сьогодні ми повинні збагнути необхідність опанування всіма таємницями рідної мови й по-справжньому прийти до захоплення мистецтвом слова. Сучасники, є гідними мудрості пізнавати мовні скарби, утверджувати в собі рідне слово і в слові веселому, доброму утверджувати себе.
Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро стоїть перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.
Ми захватываемся історією своєї держави, її символами життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними особливостями яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінці, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.
Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядової поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що становило життєве пристрій, до співвітчизників і добропорядним сусідів України. Мене захоплюють багатство і різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членам сім'ї, старших віком людей.
Зверненнями користуються у всіх державах з сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» – дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан – це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» – це звернення не до багатій людині, а до кожного: «Добрий вечір, пан господар, стереги, Бог, твій товар», – щедрували під вікнами найбіднішого селянина.
Останніми роками повертається до нас і таке благонравное засіб обігу, як «пане». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний пане», «Великоуважаемая добродійко».
Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає, перш за все, відповідне звернення або вказівка на те або інша особа. Без цього слова мова недостатньо переконливий. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе довіру, щоб не образити, не принизити як чиєсь, так і свою гідність.