Вивчаючи мову ми тим самим вичаємо і культуру народу який нею послуговується

Коли ми вивчаємо мову ми звертаємося до її культури та традицій, вона до нам в житті.

До ближньому обов'язкова. Вам мабуть хочеться, щоб допомагали саме Вам, а не Ви комусь. Але давайте спробуємо до комусь з наших ближніх, і через деякий час Ви побачите, що вони будуть намагатися зробити щось приємне й для Вас. Вмовляти Вас, говорячи, що усе повертається, як бумеранг і Ваша до буде корисною не тільки для когось але й для Вас самих, було б безглуздо. Але, повторюю, допомагати ближнім обов'язково.
Допомагати можна матеріально, фізично. Але ніяка до не зрівняється з духовною.
Не будь песимістом,
Не будь егоїстом.
Ближньому своєму до
їсти йому наложи,
В борг йому дай
І зачекай,
Поспілкуйся з ним,
Адже це є головним.
Я можу сказати з певністю,
Що допомагати треба з легкістю.

Море завжди особливе і неповторне. Повсякчас приваблює воно своєю загадковістю.
Грайливі хвилі-баранці швидко перекочуються, наздоганяючи  одне одного, та стомлено розчиняються у прибережному піску. Море співає таємничу пісню. В прозорій далечині підносяться над оксамитовою гладдю дельфіни-пустуни. Граючись, вони роблять неймовірні сальто. В кришталевій блакиті неба невгомонно носяться, мов на вітрилах, галасливі чайки. Раптом цей  чарівний спокій змінюється штормом. Зловісну тишу порушує посвист нестримного вітру. Сліпучо-яскраві блискавки  розтинають чорні хмари. Шалені хвилі клекочуть, з гуркотом несуться до берега і розриваються міріадами дрібних крапель. Та недовго хазяйнує буря-злодійка. Стомлений вітер поволі стихає. Там, де сходиться небо з водою, з`являється блакитна мережка.
Ласкаві хвилі знову починають свій розмірений біг. Дивовижна краса моря зачаровує кожного!