Маруся богуславка це зрадниця чи патріотка?

Ім'я Марусі Богуславки відомо нам з української народної думи. Думи – це оригінальний за формою та виконанням  витвір українського народу, і серед них «Дума про Марусю Богуславку»  вважається найбільш довершеною. Основна тема думи – доля полоненої дівчини-українки Марусі, яка навіть ставши жінкою турецького хана, серцем своїм залишається вірною Батьківщині.

Сюжет думи простий – до козаків, що сидять у турецькій в’язниці, приходить Маруся Богуславка та сповіщає, що наступного дня християнські землі святкують Великдень. І коли козаки впадають у відчай від того, що й не знають, який великий день наближається, й не зможуть його святкувати як годиться, Маруся заспокоює їх. Вона обіцяє, що хан поїде та віддасть їй ключі, тоді Маруся буде «… до кам'яної темниці прибувати, отвирати, вас, бідних невольників, а з кам'яної темниці випускати». Усе, про що просить Маруся, так це щоб козаки заїхали до її рідного місця побачитися з її батьками. Дівчина переказує їм, щоб вони не збирали грошей на її визволення, бо вже вона «потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного». Із цим слів ми розуміємо, що зовсім не солодке її життя в Туреччині, проте чи є в неї вибір?

Чи є Маруся зрадницею рідної землі? Я вважаю, що ні. Тому що зрадник – це той, хто свідомо зраджує когось, а Маруся – лише жертва обставин. Що може зробити дівчина проти воїнів? Вона може лише чинити опір та заплатити за це життям. Чи це розумно? Адже життя людини – це найвища цінність, і кожен має право жити. Маруся приймає рішення не губити себе, а зробити для Батьківщини те, що в її силах – випустити на волю козаків. Це засвідчує її патріотизм. Вона розуміє, що це може дорого їй коштувати, але Богуславка – мужня дівчина. Багато мужності треба й для того, щоб пристосуватися до нового життя. Нелегко бути патріоткою, коли ти сама є бранкою і твоє життя залежить від іншої людини.

Маруся могла би втекти з козаками, проте це вже було б зрадою довір’я «пана турецького», свідомий обман. І на це Маруся не здатна. Також ми бачимо, що в душі вона завжди любитиме рідний край, своїх батьків.  Тож, я вважаю, вчинки Марусі розкривають її чесну, мужню натуру, не здатну на підлі вчинки та зраду.

Скільки існував наш народ, стільки вкладав він свою мудрість у прислів’я та приказки. У них вся сила народного розуму, у них і заповіт нащадкам про те, як поводитись за життям і людьми, і розмірковування над важливими вічними питаннями. Знайомлячись із народними прислів’ями та приказками, я відзначив для себе, що вони зачіпають усі теми, які тільки можуть бути цікавими людині: є приказки про Батьківщину, про природу, про працю, про гроші, про здоров’я та хворобу, про добро і зло, життя та смерть, про родину. Не знайдеш і слів, щоб висловити всю глибину простої людської мудрості, яка прихована у таких коротких висловах! Мені сподобалися приказки та прислів’я, присвячені темі кохання. У них наших предків щодо цього вічного почуття, і норми народної моралі. Сила почуття і вічність справжнього кохання передано у таких прислів’ях: «Любов — не пожежа, займеться — не загасиш», або: «На любов і смак — товариш не всяк», «Не до чари, як хто кому не до пари». Висловлено у народній творчості і безкорисливість, щирість у почуттях: «Нехай борщ без сала, аби душа пристала», «Хоч у курені, аби до серця мені», «З перцем чи не з перцем, аби з добрим серцем». Читаючи художні твори, я часто дивувався з того, як вміло описує письменник красу дівчини, які епітети добирає, як влучно та поетично порівнює дівочу вроду з явищами природи. Тільки знайомлячись із народною творчістю, я зрозумів, що майже всі порівняння взяті саме з фольклору, а вже потім вони пішли мандрувати сторінками художніх творів. «Дівчина, як калина, як ясна зоря», «Красива, хоч з лиця воду пий», — все це взято з безмежної поетичної народної творчості. Багато створено прислів’їв та приказок і про працю, навчання: «На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить», або ще; «Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом». Сказав наш народ і про навчання, про мудрість: «Мудрий не есе каже, що знає, а дурний не все знає, що каже». Мені дуже сподобався цей влучний та іронічний вислів! Я вважаю, що кожному з нас треба цікавитись народними прислів’ями та приказками, бо вони роблять наше мовлення виразнішим, а самі є справжнього скарбницею мудрості. Запам’ятаймо ж їх на все життя, бо не на користь книжку читать, коли лише вершки хапать!

Вулиця Адміральська — головна вулиця в перше сторіччя існування Миколаєва. Назва запропонована поліцмейстером Павлом Федоровим у 1822 р., але не затверджена генерал-губернатором Миколаєва адміралом Олексієм Грейгом. Повторно запропонована поліцмейстером Григорієм Автономовим. Затверджена адміралом Михайлом Лазарєвим в 1835 р. Назва дана по будинку головного командира Чорноморського флоту (1793 р.), від якого починалася ця вулиця. Оскільки флотом командував адмірал, то його будинок у просторіччі називали «адміральським». Звідси й пішла назва вулиці.

На цій вулиці мешкала міська знать — офіцери морського відомства, чиновники, купці. Тут будували красиві кам'яні дво- і триповерхові будинки, адміністративні будівлі, торгові приміщення.

Замощення вулиці Адміральської почалося в 1820-ті роки. Довгий час вона не мала освітлення, а лише в 1823 році, починаючи від будинку головного командира Чорноморського флоту і до штурманського училища, що знаходилося за будівлею 2-й жіночої гімназії, були встановлені гасові ліхтарі.

Після революції, в 1920-ті роки, перейменовано у вулицю Карла Маркса. До 175-річного ювілею міста вулиці повернули історичну назву — Адміральська.