Составить план колись, дуже давно, на наш край нападали татари. в одному селі жила вдова. мала вона трьох синів-козаків. уже повиростали вони, і думала мати, що невісток , поміч буде. чорною хмарою посунула орда татарська на україну. пішла та сила вгору по дністру аж до карпат - грабували народ і в ясир забирали: хлопців-молодців на галери, дівчат - для гаремів ханських та султанських. зібралися троє синів удовиних на татарву йти. попросили в матері благословення, вклонилися громаді, взяли мечі, осідлали коней вороних та й поїхали з побратимами на рать. люта січ була, та нерівними сили. на одного козака по п’ять зайд сунуло. однак відступили татари, бо багато бусурманських голів лишилося над дністром. поверталися з перемогою побратими додому по білому снігу, що випав після битви. радісно зустрічали їх. але для матері-вдови принесли сумну звістку: її два сини впали у лютій січі, а третього, порубаного, забрали татари. боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за своїми синами та тяжко голосила. гіркі сльози рясним дощем падали з очей. від них танув білий сніг. де впала сльозина, там розквітла маленька квіточка. назвали люди ці квітки материнськими сльозами. а ще — маргаритками.