Текст опис зовнишнього вигляду близькои людины

“Посмішка – найкоротший шлях від людини до людини”.І це справді так. Я переконуюсь у цьому,дивлячись на свою сестричку.
У неї багато друзів,а навколо лише веселощі та сміх. Її привітне відкрите обличчя, мов те ясне сонечко, завжди випромінює якусь доброзичливість.
Очі в Нікі сині,наче волошки в золотому полі. Маленький носик, рожеві, завжди усміхнені вуста. Прикрасою, даною їй природою,є волосся. Воно в сестри довге,густе,світлого кольору. Вона ніби маленька русалочка – добродушна, щира та відверта.
Невисока, струнка,спритна-вона завжди в русі та в пошуку пригод. Вероніка кмітлива та відверта,не любить несправедливості та брехні.
Моя сестричка -моя сама надійна та вірна подруга ! Я її дуже люблю !

Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.

І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.

І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали  на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.

Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.

Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=487#ixzz4bhSgXHYJ

Опис весни у художньому стилі Якщо ви мене запитаєте, яку пору року я люблю найбільше, відповім — звичайно, весну. Закінчилися суворі морози, і всюди відчувається подих весни. Все пробуджується до нового життя, дихає свіжістю і молодістю. Ще острівцями лежить сніг, а сонечко припікає, і з’являються перші вісники весни. Біжать струмочки і співають свою пісеньку, весело повідомляючи всім про прихід весни. І хоча вночі все ще морозно, але весна вступає в свої права. Дзвінкіше звучать пташині голоси, від їх щебетання за вікном я прокидаюся вранці. На деревах зявляються бруньки. Повіє легкий вітерець, і будуть гомоніти дерева, вітаючи весну. Я люблю гати навесні за природою, дивитися, як навколо все оновлюється. Люблю проводити вихідні у весняному лісі. Ідеш по лісі і відчуваєш, що на душі стає легко і радісно. Ось сонячні зайчики танцюють на галявині, — вони наче хочуть розповісти всьому живому в лісі, що пора прокидатися. Між деревами від перших сонячних променів з’явилися проліски. Вони ще зовсім маленькі, тендітні, але скільки завзятості в цих ніжних кольорах: наполегливо пробивають вони товстий килим торішнього снігу. Блакитні пелюсточки, немов посміхаючись, тягнуться до сонечка. Набредеш на галявину пролісків — і очей відвести не можеш: здається, ніби земля і небо одного кольору — яскраво-блакитного. Квіти такі ніжні, що і зривати їх шкода. Напевно, немає нікого мудріше матінки-природи, тому що як пояснити, що одна пора року змінюється іншою, і неодмінно приходить сама довгоочікувана — весна
Джерело: http://dovidka.biz.ua/opis-vesni-na-ukrayinskiy-movi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua